Повні зали, активність авдиторії та несподівані формати подій від спільноти «Бабай»: якою була осіння «Книжкова Країна»

«Книжкова Країна» відшуміла, означивши останні вихідні вересня яскравими враженнями від подій, обіймів, зустрічей і нових книжок. Цього разу «Бабай» був активним учасником фестивалю з окремою горорною програмою подій. Про враження, джерела натхнення та атмосферу розпитали у представників спільноти та учасників подій горорної програми.

Програма спільноти «Бабай» включала сім подій

Планетарій жаху – несподіваний формат взаємодії авдиторії з роботами ілюстраторів до горорних текстів письменників і письменниць.

Засідання товариства опівнічників, які вже стали традиційними заходами в кількох містах: учасники спільноти обговорювали горорні тексти, які можна співставити. На фестивалі співставляли збірки оповідань – «Первісне зло», яку уклала Серафима Біла (видавництво «Уроборос») і «Лотерею» Ширлі Джексон (видавництво «Жорж»).

Подія про горорні ретелінги казок «Гидкі та прекрасні» зібрала величезну залу книгарні Book.ua, порадувала авдиторію не тільки дискусією, в якій узяли участь Оксана Павленко, СЕО DIVOCHE.MEDIA, Альона Шилова, кінокритикиня, авторка ютуб каналу «Підбори femme fatale», ілюстраторка Ксенія Домахіна та письменниця, авторка ретелінгу «Скриня Грімів» Ксенія Шпак, а і майстер класом від Серафими Білої.

Саша Павлова (телеграм канал «Запекла книгожерка»), Наталія Волошина (письменниця-трилеристка, авторка детективних ігор на основі трукрайм історій), Тетяна Пиж (психологиня, телеграм канал «Начитані сенси»), Ната Гриценко (письменниця, перекладачка, авторка романів «Тінь на порозі» і «Примари Менґура») та Валентина Комар (телеграм канал «In book we trust») говорили про трукрайм, етику текстів на основі реальних злочинів та замилування маніяками, яке породжують хороші моторошні історії.

Коли трукрайм межує з горором, як писати такі тексти та хто перший засумнівався у тому, що Джек Різник убивав повій – про це і не тільки можна було почути на події. Збірка детективних трукрайм оповідань від авторів спільноти «Бабай» зовсім скоро вийде друком у видавництві «Жорж» і називатиметься «Я бачу зло».

Битва горористів стала справжнім випробуванням для відомих авторів жанру.

Дискусія «Чи має горор лякати: дестигматизація жанру» зібрала на одній сцені Дімку Ужасного, Серафиму Білу, Ростислава Семківа та Олексія Жупанського – можна позаздрити усім, хто був присутнім на події.

А на завершення програми авторка подкасту «Тропи і трупи» Серафима Біла говорила з темними фентезистами про особливості жанру – тропи і трупи темного фентезі. Частину дискусії ви пізніше зможете переглянути в одному з випусків однойменного подкасту.

Поза програмою «Бабая» на фесті відбулись також інші горорні події: презентація збірки оповідань Дімки Ужасного «Скотомогильник» від видавництва Жупанського та презентація горорної манґи «Берсерк» від Nasha Idea, яку українським читачам представили Дімка Ужасний та Володимир Кузнєцов.

Дімка Ужасний: «Здається, цього разу я компенсував усі пропущені через військову службу літературні події»

Ця «Книжкова Країна» стала чи не найзначимішим моїм особистим фестом за весь час повномасштбки, попри те, що я був на весняній та минулорічній осінній Країнах. Шість заходів за два дні – нескінченні зустрічі та знайомства – здається, цього разу я компенсував усі пропущені через військову службу літературні події, яких мені так бракувало всі ці роки.

Суботу почав із битви горористів – Серафима нас добряче привантажила, адже одна справа – писати горор вночі на самоті, зовсім інша – перед публікою з півсотні людей. Дуже втішило, що в Шатрі подій не було навіть місць – люди стояли за спинами. Загальна атмосфера була невимушена та нагадувала вечірку в затишному пабі, за що вдячний всім присутнім.

Далі мав автограф сесію. Вперше побачив до себе чергу. І, хоч вона була невеличка, і відстрілявся я за 15 хвилин (швидко пишу), для мене це неоціненний досвід, мій внутрішній самоскептик трохи вгомонився.

Видавництво продало усі привезені примірники, довелося йти за додатковими, але й ті розійшлися. Таким чином, не хочу хвалитися (хочу), «Скотомогильник» увійшов в топ продажів видавництва Жупанського на фестивалі і посів перше місце. Крім того, що це моя особиста втіха, я радію також додатково двом речам: в топ-5 увійшли збірки українських авторів (Максима Гаха та Олексія Жупанського), а ще – горорна книга опинилась на першому місці. Усе-таки ми з «Бабаєм» рухаємося у правильному напрямку.

Вечір суботи закруглили чудовою презентацією культової манґи «Берсерк». Я одразу зізнався, що є чужинцем на цьому святі японської культури, оскільки, на відміну від Володі Кузнєцова, не надто прошарений у манзі, проте дуже вдало представляв темний бік українського читача – котрий якраз має неупереджений погляд на «Берсерка». Звісно, я прокоментував цей твір з точки зору належності до жахів, оскільки представляв «Бабая», проте в цілому творіння Кентаро Міури рекомендую всім без виключення.

В неділю відбулася перша презентація моєї дебютної книги – збірки «Скотомогильник». Завдяки Серафимі Білій і Олексію Жупанському презентувалися чудово, автографи почав роздавати в залі, завершив на вулиці. І навіть у перебігах між павільйонами люди підходили зі збіркою, а також з «Нічним сеансом». Руку потренував на славу!

Завжди приємно, коли професіонали долучаються до обговорення горору, особливо в контексті належності його до умовної «високої полиці», тож ми з Серафимою задоволені повною залою під час дискусії «Чи має горор лякати» з Ростиславом Семківим та Олексієм Жупанським.

Завершив офіційну участь дискусією з військовими-письменниками, під час якої з колегами добряче поіронізували одне над одним. Також познайомився з очільницею Білки пані Іриною, з якою обговорили цікаву (спойлер) ідею на майбутнє.

Серафима Біла: «Цьогоріч ми експерементували з форматами»

Горор утримує та здобуває позиції. Цьогоріч ми експериментували з форматами (Битва горористів, Планетарій жаху), репрезентували горорних художників, а не тільки письменників, активно взаємодіяли з видавництвом «Жорж», зробили ряд майстер-класів та інтерактивів. Усі формати виявилися цікавими для глядачів, тож наступного разу ми будемо експериментувати ще більше! Радіємо такій кількості нових закордонних та українських горорів: Т. Кінгфішер, Мони Авад, Дімки Ужасного. Читайте горор, любіть горор, пишіть горор!

Оксана Павленко: «Ніде більше ви не почули б стільки різних версій казок, як у нас»

Тема події про горорні ретелінги мене справді зачепила, хотілося розібратися у страхітливих сучасних казках. До того ж у нас були чудові спікерки: я люблю слухати Серафиму, а огляди Альони дивлюся регулярно. Було певним викликом поєднати дискусію з майстер-класом, але нам це вдалося і вийшло навіть краще, ніж очікувала.

«Бабай» об’єднує всіх, хто любить або створює горор. Вони справді «навертають у свою віру» – здається, і я на гачку.

Мені здається, наша подія була найкращою. Дуже вразила активність аудиторії! І, чесно, ніде більше ви не почули б стільки різних версій казок, як у нас. Після зустрічі мені сказали: «після такого хочеться писати книжки» і, здається, це найкращий відгук, який можна отримати.

Саша Павлова: «Книжкова Країна» дає можливість більше говорити про темні жанри»

Я дуже радію, що про трукрайм все більше говорять як про літературний жанр, який є на українському ринку, що події про трукрайм є в програмі «Книжкової Країни», і що книжки на цю тему виходять – бо буквально рік тому їх було лише з десяток, і то з натяжкою.

На події було дуже багато відвідувачів – що говорить про інтерес до теми, і мало часу, щоб встигнути обговорити все заплановане – що свідчить про необхідність робити більше подібних дискусій.

Мені дуже сподобались думки спікерок і питання із залу, хоча поставити їх встигли тільки двоє-троє людей. Було важко зупинитись, хотілося пройтись по ще кількох темах – ми обговорили причини зацікавленості людей трукраймом, етичні питання, тенденції на ринку і деякі видання, які вже є українською, але хотілося б ще згадати і про перший трукрайм взагалі, і про те, як з ним працювали українські письменники минулих поколінь, і ще більше про вплив таких текстів на читачів та ще дуже багато всього.

Але загалом дуже тішуся, що «Книжкова Країна» дає можливість більше говорити про темні жанри, горор і трукрайм зокрема, і що ці події збирають такі великі аудиторії. Від кількох відвідувачів чула навіть, що вони їхали на фестиваль виключно заради цього, і це неймовірно приємно. Тож сподіваюсь, що навесні буде ще більше подібних дискусій.

Наталя Волошина: «Трукрайм пише злочинець»

Я була на Книжковій країні лише один завершальний день, проте він був доволі насиченим.

На події про трукрайм обговорили чи це ок, коли романтизують маніяка, чому деяких жінок тягне до вбивць, чи популярний в Україні трукрайм і чи колись знайдуть відповідний аналог назви українською. Мені сподобалися думки Нати Гриценко про те, що часто ми маємо передісторію про злочинця (його дитинство, чому він став таким), це може викликати співчуття. Але нерідко автори забувають показати минуле жертви. Про що вона мріяла, ким могла стати, якби не обірвалося її життя. А ще вразила теза Тетяни Пиж, що трукрайм пише злочинець, бо дійсно так і є.

Радію за сольний дебют Дімки Ужасного. На записі подкасту Серафими Білої «Тропи і трупи» послухала про темне фентезі від чудових авторів, чекаю, коли вже вийде повноцінний випуск. Взагалі у Серафими було багато подій в цей день і мене вражає, як їх всі так цікаво і бадьоро можна провести, бо Серафиму дуже цікаво слухати.

Володимир Кузнєцов: «Якою ціною українське видання «Берсерку» отримало унікальну серію обкладинок»

«Темне фентезі – це фентезі, але темне» (с) Дмитро Деревянко.
Як окремому субжанру темному фентезі іноді важко надати точне визначення. Світ на межі смерті, загальний відчай та безпросвітність, герої без чітких моральних орієнтирів, антигерої та горорний світогляд – усе це лише окремі ознаки, що можуть в різних пропорціях єднатися у смертоносний коктейль. Чи буває абсолютне зло, чи засудили б ми Арагорна за геноцид орків, і як відрізняється перспектива героя і перспектива народів, чому епічне фентезі Толкіна – це антироман – про це ми і говорили на події «Тропи і трупи темного фентезі».

Також разом з Дімкою Ужасним презентували культову манґу. «Берсерк» – це два роки перемовин. Як затверджується мерч і якою ціною українське видання «Берсерку» отримало унікальну серію обкладинок, якою мусить бути товщина руків'я меча Ґатса. «Берсерк» – це робота, яка довша за життя (Кентаро Міура помер, манґа лишилась не завершеною, він передав матеріали іншому манґаці для продовження), як зробити з друга дитинства головного антагоніста, якого не будуть вважати антагоністом, ролі долі та волі, ціна мрії та східний погляд на західну історію, андрогінних шведів та велетенські мечі. Про усе це ми і говорили на презентації «Берсерка» Кентаро Міури, одної з найвпливовіших манґа-серій в історії.

Оксана Ковальчук: «Найбільш неочікуваним форматом особисто для мене стала Битва горористів»

Цьогорічна «Книжкова Країна» стала другим осіннім фестивалем, де спільнота «Бабай» опікувалась напрямом горору та фентезі. Це була різнобічна та сильна програма, події якої презентували жанри всебічно, демонстрували синергію їх з іншими видами мистецтва, а також оприявнювали певні притаманні їм стигми. Наприклад, про горор не лише говорили, а його ще й роздивлялися на події Планетарій жаху, де атмосферні тексти творили магію в поєднанні з темним візуалом талановитих ілюстраторів. Або ж розбирали в дискусії, а чи повинен горор лякати – питання, яким намагаються означити водорозділ жанру, але чи не замало такого мірила для настільки ємного явища? Читацький клуб Опівнічників досліджував тяглість традицій горору, препаруючи короткі тексти майстрів минулого. В розмові про ретелінги обговорювали, навіщо нам потрібні жорстокі казки. Зустріч, присвячена трукрайму, зосередилася на розмові про його темний бік – споживацтво і експлуатація трагедій.

Цікавими були не лише теми подій, але й підбір учасників, що додавало глибини обговоренню, дозволяло налаштовувати різний ракурс розмови. Тут були букблогери, літературознавці, письменники, видавці, журналісти, творці ігор, перекладачі, психологиня.

Особлива риса програми подій від спільноти «Бабай» – наявність цікавих форматів. Це і вже згадані Планетарій жаху, засідання клубу Опівнічників, і розбір тропів та трупів темного фентезі. Та найбільш неочікуваним форматом особисто для мене стала Битва горористів, енергійна подія, що випробувала письменницьку майстерність учасників в режимі реального часу. Її можна розглядати і як розвагу, і як змагання, і як творчу майстерку. Попри те, що в події було задіяно багато учасників, організатори зуміли залучити й аудиторію, по суті, глядачі стали ще одним повноцінним учасником битви. Як на мене, це саме те, за чим і приходять на фестиваль – за активною взаємодією, за емоціями та новим досвідом. І це те, за що я найбільше ціную події спільноти «Бабай» – за максимальну відкритість, за вміння врахувати та перевершити очікування своєї аудиторії, за невимушену взаємодію.

Дякуємо учасникам та фотографу Славі Кравцову за супровідні фото