Небезпечна Незайманка
Здавалося, тіло сохне від голоду й спраги. А стежка довга, вкрита нескінченними лісами, немов хоче витягти з тебе душу.
Давід перекладаючи важкими, слабкими ногами по стежці, геть втратив віру вийти з цієї хащі живим. Так його зморило це блукання — без їжі й води.
Інколи він зустрічав по одинокий струмок за пагорбом, та це було аж два дні тому.
Слабкість та неймовірна втома, повністю заволоділа парубком, немов та товста змія, яка обвилася довкола тулуба, вижимає останні соки. Через одну хвилину ноги не втримали й він втратив свідомість, з думкою, що це до нього прийшла смерть.
Прокинувся він від того, що хтось його напуває, та так щедро, що аж долу рота стікає. А смак води, немов найкраще вино, яке давав йому його батько пити, коли він був ще малий.
Давід повільно відкрив очі, вдивляючись у свого рятувальника, який з посмішкою на губах тримав ківшик.
Геть старий дідуган, маленький, з горбком на спині, а шкіра на лиці немов сухе листя, аж лущиться. Руки старого, були вкриті червоними плямами, ніби хтось забив їх в гарячу пічку.
Хлопець сів, роздивляючись діда далі, його усміхнені сухі губи та очі. Одне його око було перев'язано коричневою пов'язкою.
— Дякую вам. — каже хлопець слабко встаючи на ноги, підпираючись на дерево — Я думав, що смерть мене вже забрала.
Дідусь схилив голову, посмішка не сходила з його вуст.
— Та пусте. — каже голосом, таким глибоким і взагалі не підхожий для старої людини, оглядаючи Давіда — Ти занадто худий, щоб померти. Тому давай я тебе нагодую.
Почувши, що зараз його нагодують, хлопцеві вмить стало радісно, і він пропустив все попереднє, що сказав цей дивний старий. Що йому може зробити от ця стара неміч?
Пригостив, його рятівник, як подумки прозвав його Давід, в'яленим м'ясом, хлібом, вином.
І стало йому набагато краще.
— Чи далеко тут йти до села? — Питає Давид, вмощуючись біля дуба. Після такого обіду, хотілося лягти трішки подрімати.
Сам дід нічого не їв, просто весело на нього спогдяв.
— Та десь тиждень, юначе.
— Можете провести?
— Звичайно.
Тоді хлопець задоволений відповіддю, ліг спати.
Так вони йшли лісом рівно тиждень. Старий ситно годував його м'ясом, овочами, й поїв смачною водою й вином, яке діставав зі свого старого мішка.
Хоча дідо здавався йому все дивнішим, бо взагалі нічого не їв, і діставав все нові й нові харчі зі своєї сумки, ніби той магічний й немає кінця.
Та Давід перестав звертати увагу, годують, поять, виведуть з цього клятого лісу, та й добре.
Сам від дуже добре себе почував, навіть на шостий день він помітив, що на кістках наросло м'ясо!
На сьомий день їхньої подорожі, коли вже майже була північ, на небі не було жодної зірки, не було й місяця. Все сховалося за товстими, погрозливими хмарами.
Чорне пусте небо.
Безодня.
Вони з дідом, сиділи біля теплого вогнища. Хлопець смакував гарячим супом з м'ясом, заїдаючи хлібом (зовсім не сухим), й слухав спів сови.
Згодом, та замовкла.
— Ми вже завтра дійдемо? — Давідові вже натерпілось дійти до місцевості з людьми. Безкрайність лісу швидко набридла, ще в перший тиждень, як він сюди потрапив.
Старий дідуган нічого не відповів, тільки провів по свої страшній, старій щоці. Та мало не відвалилася гнилим куском м'яса.
— Щось я зголоднів. Та й одяг вже зносився — каже дідусь, з тією самою посмішкою, з якою зустрів Давіда вперше.
На очах парубка, шкіра з діда почала злазити як зі змії, в якої почалась линька, пов'язка з правого ока впала, показуючи червоний, не людський погляд.
Перед нив повстало щось таке дике й голодне. Жахливе.
Кігті, дряпали землю, ноги й руки були людськими, але занадто довгими й худими. На все обличчя була зубата посмішка, а очі, ніби хотіли випасти з худого черепа. Ззаду виднівся довгий хвіст, як батіг, активно бився по землі.
М'ясо хлопця смакувало добре, як він і сподівався, а шкіра на нього залізла, як рідна!
Тільки червона плямка виднілась на землі, майже все, що лишилось від молодого юнака, який два тижні тому загубився. Ще й навчання не закінчив, а його вже нема.
З'їли.
Вже не Давід, а те, що вдягло його шкіру, поскладало кістки до сумки. Голову з відкритими скляними очима дикун одів на палю, буде йому цяцька!
