Не рубай

Лісом прокотився гул бензопили, а за ним гуркіт. Кричучи, злетіли пташки і все зтихло.

-       Давайте хлопці, - мовив чоловік, підливаючи масла в бензопилу. - Нам потрібно встигнути до сутінок.

-       Ігоре, нас тут не батальйон, - мовив інший, вовтузившись біля двигуна маніпулятора. - Бачиш, клята машина не хоче працювати.

-       Чорт забирай, - мовив Ігор, закрутивши бак з маслом. - Не хочеться тут стирчати в ночі.

-       Ігоре, - мовив інший, вийшовши з-за дерев з напарником. - Давай вже поїмо, бо ми з голоду пухнемо.

-       Я ж сказав, що немає часу на це, - огризнувся чоловік. - Поїмо у вечері. Давайте, ворушімось.

-       Готово, - сказав Денис, - стукнувши кришкою двигуна. - Працюватиме як лялечка.

-       Не рубайте, - раптом прозвучало позаду.

Всі обернулися на голос. Біля них стояв старий чоловік, спираючись на палицю як на тростину та підтримуючи спину іншою рукою.

-       Це певно житель з Яличок, - пояснив Ігорю Денис.

-       Чого тобі треба чоловіче? - мовив Ігор до старого.

-       Не рубай, - повторився старий, суворо оглядаючи чоловіків. - Тут не можна рубати. Цей ліс захищений законом.

-       Діду, закон у лісі не працює! - глузливо гукнув котрийсь з чоловіків.

-       Слухайте, діду, - сказав Ігор, підійшовши ближче. - Ідіть собі до дому. Ви ж знаєте, що поліція лише обійдеться штрафом. Вже ваші односельчани викликали, тому, не заважайте нам, ми продовжимо робити свою справу. А то, мало чого, ще впадете з кручі і до дому не повернетесь, - вишкірився він.

-       Нема закону, - буркнув старий собі під носа та розвернувся. - Ліс має свої закони і ви відчуєте їхню силу на своїй шкурі.

Ігор поглянув йому вслід та смикнув за трос бензопили.

Могутня сосна, ламаючи сусіднє гілля, впала на землю.

Ігор, заглушив бензопилу та поглянув на чорну темінь.

-       Все, хлопці! - заволав він. - Вже так темно, хоч око виколи. Згортаємось!

Так як було темно, всі вирішили спати в палатках біля маніпулятора та інструментів, щоб селяни нічого не пошкодили.

Розвівши велике вогнище, чоловіки притягли кілька колод, які слугували лавками та розігріваючи собі вечерю, випивали холодного пива з термосу та сміялися ледь не на весь ліс, в передчутті майбутнього заробітку, бо цього разу вони змогли нарізати кілька сотень кубометрів деревини. Вважай цілий рік можна не працювати, та й ще відкласти.

Ігор підсмажував на шампурі шматок ковбаси, як по тілі пробігся холодок.

Чоловіки завмерли, втупившись в щось, яке сиділо навпроти них на колоді та простягло сірі руки до вогню, чухаючи волохату ногу о б ногу.

Це створіння було невеликого зросту, все волохате та з чорною брудною бородою на якій ріс мох. На плечах була вовча накидка, а на голові було старе гніздо, з якого ріс гриб.

Створіння обдивилося місцевість та погладило стовбур дерева, після чого поглянуло своїм холодним поглядом на чоловіків.

-       Не рубай, - сказав грубо він.

-       Що за… чортівня… - процідив Ігор, випустивши з рук шампур.

-       Аааааа! – раптом прозвучав вереск Дениса, який ходив відлити.

Чоловіки поглянули різко на голос. З кущів вибіг закривавлений Денис. Його за ногу вхопив вовк, від чого він впав. Решта зграї вчепилася в нього зубами та під вереск Дениса, затягли його назад.

Ігор нарешті «відтанув» та потягнувся по бензопилу, як відчув позаду дихання. Ведмідь вхопив його за шию. В останній момент, коли його тягли від вогнища, він побачив огидну усмішку створіння.

В новинах довго потім говорили, про страшне вбивство незаконних лісорубів в Карпатах. Казали, що трупи були роздерті на шмаття, проте так і не були з’їдені, а на маленькій ялині були розвішені внутрішні органи. Один з поліцейських описав це, як: «жахливе різдво, яке не можна уявити.» Було й ще дивним те, що вся техніка була зламана. Пізніше, знайшли ще один труп. На шиї виявили глибоку рану від зубів, а сам труп був скинутий з кручі…