Flattywood

Я розплющив очі. Попри мене пронеслося щось тонке, швидке й червоне. І врізалося в стіну попереду, відколовши дрібні шматки цегли.

— Ей! — окликнув гугнявий голос. — Лови!

Я розвернувся і побачив, як дівчина, що стояла за метр за спиною, кидає мені рушницю. Я виставив руки, щоб спіймати зброю, але не зміг — ті були… прямокутними. З несподіванки я застиг.

— Чо’ ти втичиш? — крикнула дівчина. — Тебе зараз зжеруть! Стріляй!

— Чим, бляха? — я обернувся. — Що взагалі відбува… — я не договорив — з-за стіни вигулькнула жаска, сіра, пошрамована голова із зубами, завтовшки з кинджали, у роззявленому широкому роті й глипнула на мене чорними очницями.

— Йопт, що це таке? — прошипів, мало не наклавши в штани, і кинувся бігти, не розбираючи дороги.

Бігти я міг будь-куди. Бо тут, куди сягало око, простягалося чисте поле, вкрите дрібною травою. Сіро-червоні будівлі виднілися на горизонті, усе пласке й однотипне.

Я задихався від шаленого бігу.

Шум сутички залишився позаду і відчутно стихнув. Я зупинився й рефлекторно обперся долонями об коліна, щоб перевести дихання. І помітив, що й ноги в мене прямокутні, як і руки.

— Бля… — тільки й зміг вимовити. — А це що за грьобаний «Майнкрафт»?

Над головою пролетіла куля і впала в траву просто переді мною. З гучним тріском розпалася на шматки, і з неї миттю виросло жовте безформне чудовисько з товстою ногою замість тіла й половиною закривавленої голови, з якої звисали два ока на тонких ниточках і бовталися навсібіч, бо воно хилиталося і гуділо. Гуділо і хилиталося.

Поки я розглядав цівки крові, що точилися його тілом, навколо мене приземлялися й розтріскувалися такі самі кулі, і з них виростали такі самі потвори. І невдовзі вони вже оточували мене щільним лісом своїх закривавлених тіл, як діти новорічну ялинку. А потім вихопили своїми очима на пружинках мою зіщулену постать і посунули, стискаючи кільце.

Я пожалів, що в мене прямокутні руки і що не зумів тоді спіймати гвинтівку.

Але я так легко не дамся.

— Ну що, — я якось став у бойову стійку, як борьбісти, приготувався і прошипів: — Подивимось, хто кого.

Потім кинувся вперед, схопив одного з них за єдину ногу, якомога міцніше, як лещатами, затиснув між прямокутними руками та став розмахувати навсібіч, розкидаючи інших, як кеглі для боулінгу.

Вони відлітали так, наче не мали ваги. Створіння в моїх руках гарчало, метляло головою, намагалося мене дістати розтрощеною головою. Але я не спинився, поки переді мною не очистилося достатньо простору, щоб рухатися далі.

Я пожбурив потвору якомога сильніше. Жовте чудовисько підлетіло і в щось врізалося з гучним мокрим ляпанням. Я глянув туди, й одразу ж пожалів: істота розплющилася і стікала густим слизом і кров’ю по велетенських грудях ще одного монстра, який взявся ніби невідь-звідки.

Велетенське, як у дракона, тіло, хаотично обліплене чи то брунатною лускою, чи багном, з гострими шпичаками вздовж хребта, мляво повзло в мій бік, наче нікуди не квапилося, наче було впевнене, що його жертва нікуди не дінеться. На товстій шиї вертілася велика голова з вухами, як у плюшевого спанієля. Чорні невидющі очі не мигали. Морда ж потвори шкірилася вищиром такої усмішки, якій би позаздрив сам Вендіго.

Я розвернувся й щодуху кинувся геть, але далеко не добіг — гепнувся чолом об фіолетову стіну, яка виросла з-під землі просто переді мною.

В очах засвітилися міріади зірочок.

Поки я боровся з туманом в голові від удару, мене впевнено обступали вже й інші потвори. Одне — на тонких і дуже довгих лапах, з головою, більшою за тулуб і пащекою, напевно, завбільшки з печеру. Воно клацало нею і дихало сопухом пекельного гною. Інше — як велетенська потріпана надувна качка, яка так і хотіла когось розчавити. І нарешті підповзла подоба дракона з вухами спанієля. Воно простягнуло пазуристе лапище, вхопило мене, підкинуло. А далі усі потвори одночасно накинулися на моє тіло. Останнє, що я почув, — це тріскіт власних кісток і жадібне чвакання монструозних щелеп.

***

Я розплющив очі й побачив, як на віддалі, біля тунелю, обліплений синюшними кінськими мухами, кілька конкурентів обступили здобич, яка сьогодні мала дістатися мені. Сильний голод скрутив мені шлунок. Я махнув товстим хвостом, настовбурчив жорстку шерсть на спині, плямкнув риб’ячими губами і з гарчанням посунув до натовпу, що дмухав вогнем й агресивно шматував чиєсь прямокутне тіло.