Іржик

1

Безхатьки вважали його своїм — і на це існувало надто багато причин. Віктор, тобто Вітьок, як знали цього приземкуватого, патлатого й трохи згорбленого чолов’ягу в брудному одязі всі дворові, й справді майже жив на вулиці. Проте власне житло мав. І хоча квартира більше скидалася на хаотичне звалище смердючого непотребу, а начальник ЖЕКу щомісяця погрожував виселити Вітька у відповідь на численні скарги сусідів і через борги, він усе ще міг спати у квартирі на першому поверсі панельної хрущовки. Вдома.

Пив Вітьок запійно. Маленька пенсія витрачалася зі швидкістю світла. У пляшці давно розчинився шлюб, зникли друзі, потонуло звичайне життя громадянина. Він звик до самотності й навіть любив цю брудну, необтяжену рамками свободу. Проте все ж таки жив не зовсім сам-один. З недавнього часу з ним був старий рудий кіт, що сам обрав собі господаря — вліз однієї ночі крізь балконні двері. Це була вільна тварина: ішла та поверталася, коли заманеться. Та найчастіше, прокинувшись хворим після вчорашнього шмурдяку, перше, що бачив перед затуманеними очима Вітьок, був саме котяра.

2

Органічно зливаючись із занедбаністю оселі, на підвіконні сидів худий і витягнутий, мов тінь від багаття, кіт. Іржик. Його шерсть збилася в ковтуни, подряпана в черговій дворовій бійці лапа знову кровоточила, а хворе око — білесо-сіре, ніби затягнуте димом, — не кліпало, не ворушилося, не реагувало на світло й було оздоблене давніми шрамами. Здавалося, крізь нього Іржик бачив не двір, а щось зовсім інше. Проте він охайно нахилив голову й уважно дивився у запилене вікно туди, де під деревами зранку тусувалися Вітьок та інші, спраглі набратися на повну.

З того часу, як Вітьок сп’яну розпоров ногу, Іржик почав бувати у квартирі частіше. Господар хвалився у дворі, що тварина доглядає його й, можливо, навіть із часом вилікує. Залиже рану, наприклад. А що? Він таке чув. Та й іншого лікування все одно не було.

Сьогоднішній самогон був особливо огидним і непрозорим, наче око Іржика. Цукор знову здорожчав, і опасиста сусідка Валька викручувалася, як могла. Барбітуратів для бізнесу не шкодувала.

Уже після першої чарки Вітьок відчув полегшення. Нога, здавалося, припинила смикатися, як пес на ланцюгу, боляче випинаючи шкіру зсередини. Одурманений, він, як і його товариші по чарці, не помітив, що штанину обліпили мухи. Більшість із них мала яскраво-зелену, блискучу спинку.

Сивуху заїдали підбродившим, перезрілим кавуном, який викинули на смітник більш перебірливі сусіди. Активність мух з часом списали на закуску. Пляшка порожніла, голови дурмані́ли, мухи роїлися поряд нав’язливою сірою хмарою. Коли спекотний вечір опустився на місто, алкогольні фанати як могли розповзлися по норах.

Важко доплентався до хати й Вітьок, спираючись на криву палицю. В очах пливло, нудота здіймалася в обпаленому отрутами шлунку, нога відчувалася як непід’ємна болюча бочка, а мухи настирливо хапалися за просочену вологою штанину. Вдома Вітьок впав на заплямований усіма кольорами бруду матрац і за годину згас, перейшовши на той бік. Іржик ліниво спустився з підвіконня й неголосно нявкнув поряд із небіжчиком.

3

Уже до опівночі в розтягнутому шлунку Іржика булькотіло від приємної важкості. Дикий голод змінився неспішним смакуванням кожного шматочка. Як же давно він не їв від пуза. Попереду чекає чудовий тиждень — він точно це знає. Аж поки запах для шкіряних не стане нестерпним і налякані сусіди не викличуть поліцію. Няв. Муррр.