Меланхолія

Що стоїш? Проходь, сідай, раз прийшов слухати історію. Не дивись на розруху мого дому, 32-й поверх, складнувато. Розташовуйся, ось табуретка. Тут наче не капає, а я на підлозі посиджу. Що у мене тут на простирадлі? Нутрощі, звичайнісінькі людські органи. Не подумай злого, то мої. Я потроху шию. Все почалося з дитинства... Га? Кажеш, ще б з утроби матері почати? Можна було ще з яєць батька та яєчників мами, аби щось пам'яталось.

Так от, з дитинства мене обіймала самотність. Важке трудове життя батьків не давало їм продиху, а мені тепла. Моментами діставалися об'їдки уваги, та бувало це не завжди приємно: то серце підтрісне, то мозок підточе, бували й поломані кісточки. Відстоювати себе? Спроби були, та мені почали потихеньку зашивати рота. Коточок повинен бути як килимочок... Їж що дають, не вивертай смердючу кашу назовні, мама старалася. Кожен удар – це рана на серці, яка ще буде труїти, але потім.

Запах варених нутрощів, гидка як жменя слимаків вівсянка по цей час стоїть у мене в носі. Десь на 5-му поверсі мені захотілося закінчити іти далі, осліпнути, не бачити, не відчувати. Та що я можу? Пелена відчаю заколихала мене. Загнала в густе болото, до липких кошмарів та уламків свідомості.

Потім мені захотілося боротися, весна бурлила в жилах. Мені вдалося пережити зиму. А? Кажеш, що з болота не так просто вибратися? Потихеньку виходило. Та не думай, що все минуло. Стало впадати в очі, що я відрізняюся від почесних членів суспільства. Моя бідна мама! Скільки голок довелося ввігнати в мій мозок, скільки цвяхів до рота засипати. Батько? Він постійно в роботі, але все ж напхав в грудну клітку льоду та переломив хребта. Хех... Міфічні нормальні люди. Їх немає, придивись пильно до майстерно виліплених масок. За ними ховається некроз.

Тобі прилітало гниле яблуко в голову? Мені так. Виродки, які звали себе друзями, повалили на тверду землю, розрізали тулуб. Мій крик переполошив всіх собак, та не людей. Один вирізав і зжер шматочок легенів, другий посягнув на печінку, третій на стегно і так далі. Поверх за поверхом... Їм точно було смачно. Та шматки мого тіла назавжди будуть гнити в їх відмерлих шлунках. Що сказала мама? Робити те що і всі. Було гидко, але водночас мене не чіпали. На мить здавалося, що я їх частина. Солодкувате м'ясо приносило задоволення, але потім приходили відраза та сором. Мені хотілося іншого, щоб мене приймали повністю, з усіма каліцтвами, потворними шрамами, а не лише наспіх зліплену маску.

Тобі доводилося кохати? Мене от не минули палкі почуття оспівані митцями. Це коштувало частину серця, бурих смужок на руках та ще добру половину органів. Моє тіло перестало триматися купи. Тоді довелося почати зшивати себе. Тремтячими пальцями, стібок за стібком. Сльози закінчилися, кричати не було сил. Голка протикала вцілілу шкіру в бурих плямах. Потім бинти. Шар за шаром. Спочатку рани були погано промиті, гноїли так, що не хотілося виходити з дому. Адже там, назовні, вже чекали вгодовані каліфориди. Вони ж і випили моє праве око.

Поверх за поверхом, біль та страх. Кошмари чатувати на мене не лише уві сні, вони повилазили назовні. Мало було тоді людей, так ще й ці липкі почвари! Реальність розмивалася дужче, стало складно відрізнити мене і монстра в дзеркалі. Чи то була одна і та ж істота? Часом хотілося відрізати те, що звали статевими органами. Байдуже що там, чортова маточка чи срана тичинка. Ці умовності не давали життя угодованим гниллю мухам. Чи тримаю я зло на всіх зараз? Ні, вони такі самі каліки. Шрами болять на негоду, так буває.

Сходинка за сходинкою, скло впивалося в ноги. Кров утворювала річку. У роті смакував метал. Зуби блищали рожевими перлами на моїх забинтованих долонях. Глибокий вдих, запахло полином. Чи хотілося мені все кинути? Зійти з цих довбаних сходів та розчинитися у безтурботному спокої? Хотілося, багато разів, навіть зараз хочеться. Та мені треба йти, цього я бажаю більше.

От і все, латання та перев'язка закінчені. Органи на місці. Сподіваюсь протримається довше. Можна трішки перепочити.

Ось, візьми голку з нитками, тобі знадобиться. Ножиці в столі, спирт у шафі. Бувай, ти був гарним слухачем, а мене чекає дорога.