Не озирайся, не обертайся, не дивись

Дівчина бігла вперед, позаду неї чувся хруст гілок. Десь у середині була надія, що це людина. Але Катря дуже швидко відкинула цю думку. Скоріше за все це монстр і він вже всіх зжер, а тепер женеться за нею. Головне, не перевіряти, не озиратися. Вона знайде свою групу, згадала що сталося з останньою, довіряйте один одному. Перевіримо, чи немає у когось монстра з собою. І всі будемо жити вільно. У першої людини виявився монстр, а потім хруст, кров, паніка, крик, знову хруст. Чорт, ніколи знову. Це була якась секта. Але треба бути розумнішою, вона не повторить своїх помилок.

Чому Катря була з ними? По чутках, у когось була карта, де відмічена безпечна зона. А тепер біжиш по лісу, ні тобі карти, ні безпечної зони, ні людей навкруги, тільки монстр позаду, ліс навкруги й паркан попереду. Паркан? Дівчина сповільнилась, на паркані було багато плакатів з надписами: «обережно монстри», «не заходити», «прохід заборонений», «не озирайся», «не обертайся», «не дивись». Тут поруч є люди, посміхнулася Катря.

Катря прошмигнула в шпарину, і врізалась в дівчину. Тепер вона не сама.

– Ти є ще люди? Ти знаєш, що зовні відбувається? Усюди монстри, можливо за мною також, – позаду знову чутно хруст гілок.

– Заспокойся, давай я погляну чи немає за тобою монстра, – Катря не встигла відмовити, як незнайомка подивилась за її спину.

– Не бійся там нікого немає. – за спиною почувся гучний рев і хрумкотіння кісток.

– Ти це чуєш? – страх не давав Катрі озирнутися.

– Що чую? – здивовано перепитала незнайомка. – тобі треба відпочити. Як ти сюди потрапила?

Катря розповіла про шпарину в паркані, паркан не захистить від монстрів.

Схоже, раніше, у лісі був санаторій. Є багато різних будинків, а ще невеликий городик. Мабуть, незнайомка тут непогано обжилась.

– У мене є карта, яка веде до безпечної зони. Хочеш піти зі мною?

– Ні, дякую.

Щось з нею не так, вона ходить і спокійно вертить головою. Невже вона не чула про монстрів? Чому вона не боїться?

– Мене звуть Катря, а тебе?

– Не хочу прив’язуватися, ти завтра підеш.

– Я можу залишитись з тобою.

– Ні, завтра ти підеш.

Катря залишилась сама в будинку, всередині вже була їжа і свіжа білизна на ліжку, наче чекали саме на неї. Можливо, цій дівчині так одиноко і вона чекала на когось? Тоді чому наполягає щоб Катря пішла?

Вранці, незнайомка вже чекала біля дверей. Одразу передала пакунок з їжею.

– Ось, іди в безпечну зону і не вертайся.  

Катря відчула сильну вдячність. Давно минули часи, коли хтось робив щось просто так не очікуючи нічого на замість. Тому, на останок, Катря подивилась за спину незнайомці. На неї дивився монстр, якій тільки й чекав на це. В один великий ковток, він проковтнув дівчину ціликом. Катря не встигла навіть заволати.

– Я ж говорила, не треба озиратися, плакати повісила. Що ще треба?

– Треба ще людей, я голодний. Як ми і домовилися, я їм одним ковтком, найбільше безболісніше, – проричав монстр.

– Замовкни, коли ти вже подохнеш чи з’їси мене? – дівчина обернулась обличчям до монстра.

– Ми не з’їдаємо за ким йдемо.

– Наче я цього не чула, – дівчина видохнула і пішла лагодити паркан, сподіваючись що до неї ніхто більше не завітає і ця тварюка помре з голоду.