На ніч до Марічки

— У лісі вже ніч, хлопче. До ранку лишайся, — сказала стара, підперши двері кілком. — Але одна умова. Не торкайся Марічки. Бо тоді… тоді вже не я тобі господиня.

Сказала, не глянувши йому в очі. Просто — як “не кури на заправці”.

— Та мені тільки переночувати, — знизав плечима він, злий на машину, яку занесло в богом забутий ліс.

У хаті пахло сіном, вогкістю і псом. Стара принесла миску юшки з бурими грибами. За столом сиділа вона — Марічка.

Молода. Занадто. Вона сиділа спокійно, але в кожному русі було щось, що змушувало тіло стискатися. Губи — повні, вологі, блиснули, коли вона провела по них язиком. Очі — глибокі, спокійні, всотували погляд, ніби ковтали його. Під сорочкою окреслювались груди — великі, важкі, з темними кругами сосків, що тягнули тканину донизу. Навіть якщо не видно — він знав, які вони. І вона знала, що він знає. Знала, чого він хоче. І навіть те, чого він соромиться хотіти.

— Ти чужий, — сказала. — А я чекала на тебе…

Вночі він прокинувся. Вона стояла біля ліжка в сорочці, що ледь трималась на плечах.

— Ти гарний, — прошепотіла. — Можна?

Він намагався згадати слова баби. Але вони танули, наче сіль на язикові.

— Я… стривай… — Але вже не міг зупинитись.

Хрестика не було. Ланцюжок, що завжди висів на шиї — зник.

Він хотів її відштовхнути — але руки лежали, мов ганчірки. Не тримали. Не діяли. Вона вже була на ньому. Сіла верхи, втиснулася в його стегна своїм теплим задом. Гола, важка, вперта. Її долоні — гарячі, вологі, як після ванни. Пальці коротко і без ніжності пройшлися по його грудях, животу, нижче.

Він знову спробував говорити — язик не ворушився. Тіло не слухалося. Але стояк був — сильний, пульсуючий, глузливо непідконтрольний.

Марічка взяла його член у долоню — міцно, впевнено, мов інструмент, який знає на дотик. Провела ним по своїй щілині — і він відчув, що вона вже мокра. Не просто збуджена — текла, мов потекла щось густе, слизьке. Коли вона притиснулась, його голівка ковзнула всередину одразу. Волога, тепла піхва затягувала його, як рот, тільки глибше і щільніше.

Вона зітхнула, стиснула його стегнами і почала рухатись — рівно, з напором, вгору-вниз. Шкіра її стегон ляскала об його тіло. Кожен рух був вологим, глухим, як удари тіла об тіло в тиші.

Він не міг дихати — дихання рвалося, як і весь він. Її м’язи всередині скорочувалися, стискаючи його член так, що хотілося кричати. Його яйця боліли від напруги. Живіт судомило.

Вона нахилялася до нього, груди били його в обличчя. Соски — тверді, великі, пахли потом і ще чимось… незрозумілим, сирим, грибним.

Він чув, як вона дихає — коротко, уривчасто. Її рухи пришвидшились, стали агресивніші. Піхва хлюпала, вібрувала, тиснула. Він відчув, як сперма вже йде — як вона готується вибухнути зсередини.

І саме тоді, коли вона стискала його найсильніше, притискаючись до нього до останнього міліметра, він кінчив. Судома пройшла через усе тіло — вистрілила спермою всередину неї, — і одразу ж усе погасло.

І тоді він побачив — її шия тріскається. Шкіра відходить клаптями. Під нею — жили. Згустки. Мертве м’ясо.

Вона поцілувала його — з кров’ю на губах.

— Тепер твоя черга…

Вона вкусила. Легко. Як поцілунок. Як проба.

А потім — пекло.

Його шкіра пішла пухирями, нігті злізли, з носа потекла чорна густа каша. Тіло ламалося, мов шкаралупа. Він впав на підлогу. Кров витікала з вух. Темрява і тиша.

— Ти знову за своє? — сердиться баба, витираючи руки фартухом.

— Ну а що? — Марічка знизує плечима. — Він же вже все одно не тут. А тіло — гаряче.

— Лежав би собі і помирав. Навіщо тобі воно, коли вже не чує?

— Та й добре, що не чує. Не репетує. Не проситься. Тихий. А стояк добрий.

Баба бурчить, але прибирає по мисках.

— Ти хоч прибирай після себе. А то в минулого ще й сорочка лишилася з плямами.

— А я ж що? Я ж акуратно.

— Акуратно, як кобила на капусті.

— Та нема в нас мужиків, бабо. А хочеться.

— Могли б хоча б полегше юшки зварити. А то ж ледь дотягнув. Сопів, кректав, слину пустив.

— А мені — от саме так і треба.

Баба бере з полички маленьку дерев’яну скриньку. Відкриває. У купу хрестиків кладе ще один. Поруч із іншими.

— До ранку встигнемо, — каже вона. — А потім — на розборку. Мотор у нього свіжий.