Цокотуха

Драго схилив голову набік і слухав бідкання чергової клієнтки на тату. Він звик до розлогих описів сірого життя-буття та зітхань про несправедливість долі. Здавалося, людина мала б себе почувати більш беззахисною і настороженою, коли їй щось видряпують на шкірі руки, чи спини, а може й на більш потаємних місцях тіла. Але ж ні. Вмикався режим анонімної беззаперечної довіри, проривався потік непроханих одкровень, і годі було спинити аж до самого завершення сеансу.

Спочатку Драго тим переймався, навіть намагався втішити добрим словом чи запропонувати дієву пораду. Та дарма. Клієнтові чи (найчастіше) клієнтці потрібно було лише його увага, ілюзія турботи. Це спричинялося, певно, надто близькими дотиками до шкіри. Адже кордони стерті, то навіщо ці прелюдії з «Ви» і «про погоду».

Розмови розмовами, але Драго все більш поринав у похмурий стан від несподіваних зізнань. Чужі проблеми ставали його власними. Хлопець не висипався, погано їв і почав втрачати вміння якісно працювати. Психолог порекомендував антидепресанти. Пігулки не були з розряду дорогих і рекламованих, але дістати їх можна було лише за рецептом. Спочатку треба було ковтати одну пігулку чотири рази на добу, а при поліпшені знизити дозу. Загальний термін прийому не повинен перевищувати чотирьох місяців.

Неочікувано ліки подіяли досить швидко. Тепер Драго відсторонено сприймав усю ту хрінь, що сповіщали уста клієнтів, інколи кивав головою і мугикав, що можна було розцінити як і згоду, так і здивування. Він бачив лише голку і полотно шкіри, де оживав малюнок.

Вона торохтіла без упину, ще й цокала язиком, коли вважала свої жарти дотепними. Драго подумки назвав нову клієнтку «Цокотухою», саме за оте цокання. Він не слухав її балаканину, але той «цок» виривав свідомість з медитативної рутини. Не хотілося підвищувати дозу антидепресанту, адже стати наркозалежним не входило в його плани. Нанесення тату вимагало ще два тижні роботи, а якщо з перервами, то, можливо, розтягнеться на цілий місяць. Дівчина погано терпіла біль, часто зупиняла сеанс, торохтіла і цокала з подвійним прискоренням.

Драго приходив додому геть виснаженим. Зрештою, хлопець вирішив, що Цокотусі теж не завадило б прийняти заспокійливе. Він був не проти «поділитися» пігулками. Але як от її змусити прийняти? Воду вона завжди брала з собою і тримала пляшку на відстані витягнутої руки. Підмішати не вдалося б. Кликати на побачення, щоб пригостити тістечком з «веселою» начинкою? Ні, дякую. Це довелося б робити перед кожним сеансом, а додаткову годину слухати оте «цок-цок» — просто нестерпно. Потрібно, щоб подіяло на довготривалий термін…

Рішення прийшло несподівано, як все абсурдне і неможливе, але достобіса геніальне. Драго розчинив пігулку в дистильованій воді і змішав з тату-фарбою.

Цокотуха намагалась говорити як і раніше, бадьоро, з жартиками, але якось невчасно зупинилась і марно тужилася цокнути після хвилинної паузи. Зрештою, вона розплакалась, перервала сеанс і вибігла, не проронивши ні слова про майбутній раз. Увечері дівчина зателефонувала Драго. Вибачалася невідомо за що. Домовились продовжити завтра.

З кожним сеансом поведінка дівчини змінювалась. Все частіше вона просто нила замість слів. Її сльози несподівано виприскувались з під нафарбованих вій і бороздилися темними доріжками вздовж обличчя. Згодом вона, судячи із запаху, перестала приймати душ і прати свій одяг. Лише губи залишались яскраво-червоними і майоріли серед безбарвного образу колишньої Цокотухи. Драго відмітив, що її більше не цікавив ані сам процес нанесення тату, ані символи, що вона раніше так прагнула увіковічнити на своєму тілі. Хлопець старанно вимальовував завитки і навіть вирішив додати щось своє. Тепер Дракон набув більш зловісної форми: лапи витончилися, крила набрали прозорості. Скидалося на величезну комаху з повною пащекою гострих зубів — Муха в драконячій лусці.

— Готово!

— Га? Справді? — вона зіскочила зі стільця і гайнула до виходу, повз касу.

Драго підхопив її сумочку і погнав услід, щоб нагадати про оплату послуг. Кроки цокотіли десь згори. Вона бігла явно не на вулицю. А куди? Не верхньому поверсі знаходилися порожні кімнати нещодавно збанкрутілої фірми. Далі — лише дах.

— Агов! Ти де?

Стіни відлунювали спотворені звуки, оте нав’язливе цокання. Відстань до них годі було визначити. Драго згадав про дах і попрямував туди. Зненацька на нього накинулося дике створіння з розчепіреними пальцями. Лише яскраві губи нагадували Цокотуху. Наступної миті леза її довжелезних нігтів пробили оболонки очей Драго. Весь його світ замиготів червоним, спалахнув неоновою блакиттю і занурився у чорне…