Ідеальний стейк

Він переступив поріг із плавною нерішучістю. Холод від мармурового кахля збадьорив його. Чимала кухня зустріла білістю сонця. Замружився. Безконтрольний голод надав впевненості й він опинився перед стільницею.

Сорочка застібнута на всі ґудзики. Двічі попрасовані лискучі штани. Босі ноги. І найголовніше – стерильні руки по лікті. Він підняв їх догори, наче хірург, готовий оперувати. Заплющив очі.

Голод – найкращий кухар

Жадібно, мов біла акула, всмоктував кожну молекулу аромату майбутньої трапези. Розмарин. Часник. Чорний перець. Білий перець. Чилі. Оливкова олія. Вершкове масло. Морська сіль. І найголовніше… мармуровий шмат вистояної рівно чотирнадцять днів мертвої американської плоті.

Голодна людина – звір

Розплющив очі від несподіваного запаху загостреної дамаської сталі. Не зараз! Глипнув на м’ясо. Нахилився, майже торкнувся своїм грецьким носом. Спробував розпізнати у ньому минулого власника. Вийшло. Піджав пальці на ногах та випрямив. Кволе тепло залило ступні.

Голод і холод – рідні брати

Посміхнувся, розкидаючи глибокі зморшки від кутиків роту та очей. Здавалось, його гостролезі зуби мають не менше шести рядів.

Приємний хрускіт від занурення пальців-мацаків у морську сіль. Швирь на м’ясо. Розтер. Перевернув. Швирь. Розтер.

У ступці на нього чекали барокові горошини чорного та білого перцю. Схопив мармурову ступку і взявся змелювати його, наперши усім тілом. Вена на лобі випнулась разом із очима. Стукання ставало гучнішим, рухливішим, завзятішим. Стожильні руки заболіли. Він продовжував. Ще і ще. Відчув лоскотливу краплю поту, яка зненацька виникла на скроні. Зупинився.

Голод учить жить

Кинув пательню на плиту. Металевий грюкіт розлетівся луною. Клац. Хлюпання оливкової олії спровокувало млосне передчуття.

– Сірі, Слава Ісусу Христу!

– Слава навіки Богу! Чим можу допомогти?

– Увімкни, будь ласка, Майкла Джексона, пісню Thriller, – останнє слово з язиком між гострими зубами, звичайно.

Завчасно вдягнені аірподси заскрипіли старими дверима, закрокували, завили, загриміли грозою. Перші фанфарні ноти синтезатора пхнули його до розмарину. Хлоп! Він майже в такт рухав широкими плечима та маленькими сідницями.

Розмарин на розігріту пательню. Оберт. Різко зупинився. Рухав тазом, назад-вперед, назад-вперед. Хлоп! Руками розгрібав невидимий океан.

«Cause this is thriller, thriller night

And no one’s gonna save you from the beast about to strike»

Схопив теплий кусок мармурового шматка і жбурнув його у пательню. Справжній фанк! Палюча краплина олії влучила прямо у великий палець на нозі. Трясця! Хлоп!

«And you feel the cold hand and wonder if you’ll ever see the sun»

Перевернув м’ясо залізними щипцями. Ковзнув до часнику та вершкового масла. Хлоп! Гуп! Гуп! Розчавив декілька зубчиків часнику, майже потрапляючи у сильну долю. Його шия рухалась зліва направо. Декілька швидких кроків. Ногу вперед. Назад. Хлоп!

«Thriller (ooh), Thriller night

So let me hold you tight and share a killer, thriller (ow!)»

Знову перевернув м’ясо. Вершкове масло плавилось на бурштиновій шкоринці. Хлоп!

Пательня грала свій хіт шкварчання, дзижчання, булькотіння, випаровування.

Місячна хода. Оберт. Руки зігнулись, розчепірив пальці, він ніби лякав когось у цій пустій кухні.

Пісня закінчилась. Ідеальний стейк був готовий. Знову тиша.

Боязкий дотик до його вологої спини.

– Любий, готово?

– Так. Стейку треба відпочити хвилин вісім, люба.

– А запахи які, а види! Боже… Почекаю. Ти чув, до речі, наш сусід зверху, американець, пропав?

Голод і людей їсть.

– Котрий постійно заважав мені спати вночі?

– Так.

– Перший раз чую.

– Поліція мене сьогодні питала чи я бачила щось підозріле. Кажуть, що пропав вже як два тижні.

– У світі і не таке трапляється, люба, – він торкнувся її імбирного волосся, досі відчуваючи мертву плоть на пучках.