Багряна Повня

Нічне небо було по літньому чистим, розсип міріади зірок складали компанію срібному місяцю. Велике багаття розганяло пітьму, маленькі іскорки прагнули піднятись до зірок. Вогонь оточила група студентів, що святкували закінчення семестру, а велетенські сосни обступили їх зі всіх сторін у прагненні захистити. У радіусі дюжини кілометрів панували лісові духи. Закохана пара зникла в пітьмі нічного лісу. В променях місячного сяйва Юліана впіймала уста Бальтазара.

— Нас можуть побачити, ‒ зашепотіла діва, вона переривчасто дихала стримуючи збудження.

— Розслабся, ‒ подих кохання лоскотав дівоче вушко.

Дівчина пірнула в обійми молодика, зваливши його із ніг, їх губи злились в поцілунку, а руки Бальтазара почали гладити стегна Юліани. Панянка владно височіла над коханим, ніжне сяйво місяця подарувало особливий шарм вроді прекрасної діви, локони золотистого волосся спадали на тендітні плечі, вона звільнилась від верхнього одягу й продемонструвала свої принади.

Посмішка змінилась виразом жаху, Юліана закричала перш ніж у її горла зімкнулись могутні щелепи, величезний звір відкинув дівчину до дерева. Юліана затискала рану руками, але продовжувала захлинатись власною кров’ю, в дівочих очах застиг страх.

Юнак швидко підхопився на ноги й побіг до табору, під ритм його серця демони могли б танцювати.

— Вовки!

Крик змусив усіх замовчати, очі друзів дивились на переляканого Бальтазара. Зграя голодних вовків увірвалась у коло світла, вони були більшими за звичайних хижаків, а у янтарних очах горів голод, він змішався з кровожерливою люттю. Міхай біля багаття прикрився гітарою, звір розгриз йому горлянку і замість крику хлопець тихо захрипів. Серцю знадобилася дюжина ударів, щоб вигнати кров із тіла через рану, та зупинитися. Мертві очі вдивлялися в яскраві зірки, а душа покинула тіло. Схожа доля спіткала Діану, що сиділа поряд: один із вовків вчепився їй в ногу, а інший тримав за тулуб в районі ключиці. Дівчина кричала, доки її не розірвали звірі. Даниїл тримався за живіт, вовк своїм укусом вирвав хлопцю черево, кишки падали йому під ноги, доки бідолаха не впав замертво. Від того бенкету, сама земля вдосталь наситилась кров’ю. Тріумфальне завивання прокотилось лісом, криваві жертви були принесені на радість ночі.

— Біжимо звідси, ‒ прошипіла Катаріна, дівчина схопила за лікоть Бальтазара й потягла в ліс. ‒ Може, звірі нажеруться і не помітять нас.

— Я бачив печеру, ‒ підхопив думку юнак. ‒ Хутко туди.

Дві тіні бігли нічним лісом, страх гнав їх у перед. Погляд янтарних очей супроводжував втікачів, вовки вже наситились і вони прагнули забави. Хижаки підбігали ближче й намагались вкусити, гавкали та ричали, а кров жертв насищалась адреналіном. Небесні світила з цікавістю спостерігали за цим дійством, а повний місяць став багряним.

Вхід до печери перекрив величезний вовк, шрам через всю морду змусив ліве око закритись назавжди, він оскалив ікла й змусив людей спинитись.

Страх уступив місце рішучості. Катаріна почала розмахувати ножом, у намаганні відігнати хижаків, двоє молодих вовків, що були найбільш настирними, почали обходити з боків. Дівчина не здавались, її бійцівський характер давав про себе знати, було помітно, що Катаріна вправно володіла ножом. Зненацька, удар в потилицю вибив із дівчини свідомість, вона впала на землю так і не зрозумівши, що сталось.

Бальтазар схилився на коліно, він чекав поки наблизиться вожак.

— Я зробив свою справу Фрекі.

Вожак зістрибнув із скелі й наблизився, він ходив навколо людини й обнюхував його.

— Ти отримаєш обіцяне, ‒ крізь рик вдалось розібрати слова.

Один із молодих вовків прослизнув до печери та виніс звідти шкіряну сумку, її було передано Бальтазару. Юнак роздягнувся, дістав склянку із магічною маззю й вимастим себе. Закінчивши приготування, він взяв на руки непритомну Катаріну і зайшов до печери. Очі вовка добре бачили дівчину на вівтарі, древній бог отримає свою жертву й подарує своє благословення. Ритуальний ніж зупинив юне серце, кров окропила древні руни, вони засвітились.

Бальтазар припав до землі, людське обличчя витягнулось, між ідеально рівних зубів прорізались великі ікла. Янтарні очі запали в очницях, в них спалахнув тваринний голод. Суглоби надприродною вигинались, а кінцівки витягнулись. Мармурову шкіру покрила щільна темна шерсть, що одразу стала дибки, а на місці пальців з’явились гострі пазурі. Від людини не залишилось й сліду, на місці Бальтазара стояв вовк. Звір покинув печеру, потужне завивання сколихнуло ліс, щоб розчинитись у пітьмі.