Провина

Сонце сяяло високо сповіщаючи про гарний день. На відкритому подвір’ї, якась жіночка влаштувала розпродаж. Там було багато різних предметів декору, побутової техніки і книжок, які з легкістю наповнять маленьку бібліотеку.

Навколо подвір’я вже зібралось чимало народу. Люди уважно роздивлялися товари, можливо навіть вивчали життя тої жінки.

Сама господиня мала моторошний вигляд. Угоду купівлі - продажу проводила швидко, ніби намагалась позбутись свого минулого життя.

І більшість людей люблять такі події, в надії знайти щось цінне у купі мотлоху. Марк був саме такою людиною. Тільки він любив збирати книжки. Його бібліотека налічувала сотні книжок з таких заходів. Хлопець довго придивлявся до товару згадуючи, що в нього вже є, та що він був би радий знайти. І тут йому на очі попадається найчарівніший екземпляр. Справжній раритет. Палітурка оббита телячою шкірою, прикрашена позолоченими буквами, ще й по назві читався улюблений жанр хлопця. "Це однозначно мій скарб!", - ледь не облизуючись на знахідку, тішившися самому собі.

Цікавість зазирнути в середину перервала рука, що різко лягла йому на плече. Від неочікуваності він здригнувся усім тілом та по шкірі забігали мурашки. Ніби його зупиняли на тому, що він не мав робити.

- Ця книжка зламала мені життя, але як сильно я б не намагалась її позбутись, у мене не вийшло. Вона мене не відпускала.

Хлопець якось обережно повертався до жінки, що зверталась до нього. Від її вигляду, волосся ставало дибки. Вона виявилась блідою, силует тіла походив на скелет, що оббили шкірою. Наче ходяча примара.

З недовірливим поглядом, він роздивлявся її та шукав більш вагому причину, щоб не брати книжку, але так і не знайшов.

- Дякую за попередження, але я все одно її візьму, - зі скептицизмом відповідав Марк.

- Ну, пан - господар, - протягуючи руку, каже: - десять баксів.

- Якщо це нові техніки продажів, то вам варто пошукати, кращі варіанти. - Протягуючи гроші, все ще кидаючи недовірливий погляд.

Сховавши гроші, вона продовжила:

- З кожною сторінкою, будуть помирати усі люди, яких ти тільки знаєш. - Тепер вона дивилась прямо йому в душу. - Чому? Як? Навіщо? Я не знаю. Але, якщо ти позбудешся прокляття, то буду щиро за тебе рада.

- Дякую, на все добре, - розвернувшись, пішов по далі з холодом всередині.

Вже вдома він зміг розслабитись; довго та уважно вивчав зовнішню складову книжки, тепер настав час задовільнитись її нутрощами. Історія захопила хлопця з перших сторінок. Хоч вона була і проста. Хотілось читати сторінку за сторінкою, але постійно відволікають сповіщення на телефоні. З величезною силою відірвавшись від детективу, почав дивитись, що йому пишуть люди. Якось дивно, що це саме родичі. До свят далеко. Хіба, дійсно хтось помер.

Очі хлопця округлилися. Серце стрімко полетіло в п’яти. Померло десять кузенів, така ж кількість сторінок, що прочитано.

"О, ні! Не може бути, що та жінка казала правду." Серце зайшлось тахікардією. "Треба її спалити! Точно, я маю щось зробити". У поспіхах кидав диявольське творіння в камін та з тремором, від тривоги, запалював сірники. Залив її розпалювачем, але книга не займалась. Це схоже на абсурд. "Ну, ні! Такого не буває!". Від злості вже розриваючи книгу. Та на жаль, вона була ціла цілісінька.

Відкинувши її в кут кімнати, він прийняв наступне рішення. "Якщо, я не можу її знищити, то мені треба припинити її читати. Саме так! Я її сховаю!". Маючи вже скажений погляд, він знову брав книгу до рук.

Обережно, боязко торкався її шкіряної палітурки. Щось шепотіло йому на вухо: "Читай далі..."; "Тобі ж цікаво дізнатись хто вбивця...".

Марк одразу ж кинув її на підлогу. Взявся за голову та щільно закрив очі. "Вбивця дворецький, мені не цікаво, що буде далі...", - бубонів собі під носа хлопець, змагаючись з голосами в голові.

Його ніби щось примушує продовжити читати. Очі наповнювались сльозами, щелепи стискались до болю, намагаючи повернутися до реальності.

Він таки відкинув її подалі від себе та побіг на кухню. Нестерпний біль починався з голови та продовжував розходитись по тілу отрутою. "Краще помру, Я, ніж багато інших людей".

Тепер, ще більший біль пройшовся по животі.

І продовжувався по відчуттям вічність. Слина набігла у роті разом зі смаком заліза. Хлопець впав замертво. Не дозволивши смертям йти далі.