Скреготлива Нянька
Ти завжди сиділа на сходинках, любила пити дешеве вино, яке купувала з виплат.
І мені подобалося, як ми разом витрачали наші інвалідні субсидії на цигарки, лишаючи попіл на бетоні, тушачи недопалки об стіни з пошарпаною фарбою, де хтось колись написав: «люблю свою шлюшку Ксюшку».
15 червня 2025
Сьогодні мені було важко дійти до ліжка, тому я сів у свою інвалідну коляску й попросив тебе довести мене. Ти ніколи не відмовляла.
Ти вела мене навіть через той темний коридор, де давно перегоріла лампочка і повзають безрукі діти.
Я знаю, що вони лоскочуть мої пальці вночі.
А тебе чомусь бояться.
23:00 (або пізніше)
Ми мріяли, дивлячись на сіру стелю, на залишки шпалер.
Сліди від комарів, яких ми вбивали палицею від швабри, були для нас зірками, на яких ми ворожили.
Ти обіцяла, що ми помремо разом — у залишках того дешевого вина, у блювоті від таблеток, пачку яких я підпишу «наша остання путь».
Я все думаю — яка ж чиста наша любов.
Серед іржі та залишків їжі, що ми так і не змогли прибрати, тільки вона сяє, як коштовний кришталь серед сміття.
17 червня 2025
Після наших мрій про зірки й смерть я почав думати: нам треба стати одним цілим, померти однаково.
Ми могли б, наприклад, зшити себе — як це почали робити ті новонароджені в коридорі, яких ти чомусь не бачиш.
18 черувиня 2005 2025
Я тебе так люблю, моя вівсяночко. Мені подобається називати тебе цією маленькою пташкою.
Прямо зараз я наповнюю ванну водою з іржавого крану. Вона стала помаранчевою, але нічого. Думаю, ти не образишся: бруд додасть кольорів нашому процесу.
За стінкою сусід кричить, б’є свою дружину об стіну. А мені подобається цей контраст.
Бо просто зараз я входжу в тебе, і нам не заважає навіть волосся, що залишилося в нашому водному ложі.
Мої думки
Ти так приємно стогнала, поки дружина того чоловіка плакала й благала його вбити її.
Мені здається, у нас був груповий секс: ти, я, він і вона.
Все вийшло так ідеально, що я купив йому пляшку дешевого віскі й залишив під його дверима.
Я навіть не знаю, що мені сподобалося більше: її крик чи твоє стогнання, як ваші голоси сплітались в одну лінію.
Як я відчував тебе на смак, коли волосся потрапляло в рот, вкриваючи губи.
І саме в той момент я зрозумів: наша любов не кришталева.
Вона — як гнилі зуби, що випадають із ясен, залишаючи лунки.
Як шрами від цигарок, які ми лишаємо на шкірі замість поцілунків.
Як гематоми під шкірою, які стали моїм всесвітом.
25 Ліп’ня 20052
Я тебе ненавиджу.
Ненавиджу.
Ненавиджу.
Ненавиджу.
Ненавиджу.
Ненавид…
Н… т…р…28 Линя 2052
Ти виконала нашу мрію без мене.
Я знайшов тебе, моя вівсяночко, у калюжі дешевого вина й таблеток.
Ми ж так хотіли піти разом.
Але я подумав.
І залишив твоє тіло у ванній, аби воно розкладалося повільніше у воді.
Сусід дзвонив, скаржився на запах, називав мене «колясочним відстійником».
Та він просто не знає.
Він багато чого не знає.
Він навіть не здогадується, як займався з нами сексом у тій самій ванній, де я іноді пестливо торкаюся твоїх холодних губ.
Я досі сиджу на тих самих сходах, купую те саме вино, чекаю виплат, щоб купити ті самі таблетки.
Але досі не знаю — чому ти так вчинила?
Невже тебе налякала моя записка про те, що одного дня я накачаю тебе препаратами й зіш’ю наші тіла?
Невже налякали думки, що всі ці немовлята в коридорі — це наші діти, яких ти зливала в унітаз?
А я їх усіх пам’ятаю…
Але не переймайся.
Скоро я отримаю виплати.
Куплю ті самі таблетки, що ти вже скуштувала.
Чекаєш, вівсяночко?
Чекай…
