Біжи

— Біжи.

Естафету передали. Я стиснув невеличкий згорток у руці, і окинув поглядом знесиленого попередника.

— Біжи! — більш наполегливо прокричав він.

Я різко розвернувся через ліве плече, відштовхнувся, відриваючи праву ногу від ґрунту, і почав бігти. В думках виринув погляд зболілого обличчя товариша. На мить у мене стисло в грудях і я почав дихати важкими ривками.

«Отямся! Зберися! Згадай як навчали! Контролюй себе! Вирівняй дихання!» — пролунала настанова десь з глибин навушника одностороннього зв’язку. Не можна схибити, не можна підвести команду. Крок, крок. Вдих, видих. Концентрація на цілі попереду. Дихання прийшло до норми.

Я пробігав, ні, радше пролітав вулицею повз будівлі та машини, що стояли на узбіччі. Далеко позаду рухнуло щось велике і по землі пішла вібрація. Почувся тріск металу, потім постріли, пауза і знову постріл. «Не озиратися» — було другим правилом такого забігу. Тож я продовжив рух.

На маршруті залишалося ще дві точки для передачі. За деякий час я опинився на околиці, а згодом і зовсім за містом. Бігти крізь ліс було приємно. Широкі крона дерев перекривали палюче сонце. За десяток метрів попереду, помітив щось схоже на жінку. Я не був впевнений чи це дійсно так чи гра тіней. Проте, нас навчали, що люди в безпеці доки забіг має шанс на успіх.

— Сховайтеся! — про всяк випадок, прокричав в бік постаті.

Ніякого руху не відбулося, тож подумав, що це тінь. "Не сходити зі шляху" — третє правило. Проте, добряче пробігши, почув нажаханий крик позаду. Всередині защеміло, накотилися сльози. Тримати темп. Згодом подав сигнал, що у мене закінчилася вода. Окрім втоми тепер я почав відчувати спрагу. Ноги не слухалися, чіплялися за найменше коріння і спотикалися на камінцях. Минувши ліс, біг вздовж річки, яка манила втомлене, розпашіле тіло зачерпнути води. Попереду помітив літак, що скинув допоміжну посилку на парашуті. Це повернуло мені трохи сил і я жвавіше побіг, щоб вчасно перехопити її. «Не зупинятися до точки передачі» — четверте правило.

Ризики втратити були до останнього. Достатньо легкого пориву вітру, щоб збити напрямок падіння, чи птаха, який міг напасти, як на здобич. Та все пройшло добре. Я спіймав пакунок, розрізав кишеньковим ножем і дістав наповнення. Злість — перше, що прийшло в голову.

«За триста метрів праворуч від тебе, помічено групу вовків» — пролунав у вухо голос керуючого. — «Ми спробуємо їх нейтралізувати але ти маєш бути на готові, тому відправили тобі зброю».

— Води! — прокричав я вслід зникаючого в небі літака.

На горизонті виднілося місто. Це значило, що до наступної точки залишалося менше чверті маршруту, тож я розумів, що води можна не чекати. Наближаючись до небезпечного місця, помітив стіну диму, та кількох закумарених вовків, що рухнули на землю. Інстинктивно я прикрив обличчя, щоб не дихати, і спробував пришвидшитись. Один зі вовків, що виявився стійкішим, кинувся у мій бік. Я зробив зустрічний постріл і той впав прямо переді мною. Довелося перестрибувати. Уже в повітрі помітив, що звір ще живий та замахується лапою. Я спробував піджати ноги, проте відчув, як його кігті розпороли тканину й пройшлися по шкірі. Торкнувшись землі, я ледве не впав від білю, та втримав рівновагу й продовжив бігти. Тепер в силу вступило п’яте правило — «Не залишати зарядженої зброї».

Не дивлячись на втому, спрагу, нестерпний біль, мені вдалося добратися до міста й нарешті наближався до точки передачі. Я знову біг вулицею повз будівлі та машини. Через поранення неабияк сповільнився й почав чути наближення Чогось. За кілька хвилин помітив попереду свою заміну. Що робити зі зброєю? Передати йому зі згортком? Чи залишити для самозахисту? Чому про це немає ніяких вказівок? Я залишу. Можливо вдасться затримати чи зупинити. Будучи за кілька метрів від точки я прокричав.

— Готуйся!

Той зайняв відповідну позу.

— Біжи. — проговорив до нього, як тільки згорток опинився в його руках.

Але той оторопіло глипав на мене очима. Тоді я прокричав більш наполегливо, щоб повернути хлопця до тями.

— Біжи!

І він побіг. А я нарешті міг видихнути та зустрітися з тим, що гналося за мною. Швидко наближаючись, поміж машин стелилася темрява. Раптом одна з автівок злетіла вгору і важко рухнула на землю Я зробив кілька пострілів та це нічого не змінило. Залишилася одна куля, а Щось продовжувало рухатись в мій бік. П’яте правило — «Не залишати зарядженої зброї».