Рід Ţepeş

***

Перед очима пелена пітьми.

Біль сконцентрований на кінчику вказівного пальця правої руки, єдине притомне відчуття, яке давало зрозуміти, я живий, це не сон. Через деякий час вогнем пройнялася вся рука.

Нудотний запах ржавого металу, вогкої шерсті, тлінної плоті та пацюків…

***

Писк.

У вухах пищало, в скронях стискало.

Артеріальна гіпертензія, я звик до неї, але ще ніколи не чув, щоб цей писк лунав так гучно.

Його заглушив скрегіт пазурів по землі та дрібні перебіжки навколо мене!

Знерухомлений я вловив звук, як гризуть щось, чи когось… Його надривчасте від болю дихання… Ці звуки оповили всього мене агонією незвіданого страху. Навколо панував морок. Болісний укус за великий палець лівої ноги змусив застогнати!

***

Скрипнули старі завіси. Світло, яке увірвалося, випалило очі, хоч не було яскравим.

— Беріть їх, — прозвучав хрипкий голос Мірчі.

— Тут кров з носа та ноги.

— А в другого рука до кістки з’їджена.

— Обробити, перевʼязати, одягнути, привести до ладу!

Згадка про їжу оживила кишечники, які забурчали в унісон. Коли вони востаннє їли?

***

Все відбувалося в туманному мареві.

Очі звикали та вловлювали світло смолоскипів, що палахкотіло на вимощених з каменю стінах, по яких скрапував конденсат. Звʼязані ременями руки, тулуб та ноги. Різкий струмінь крижаної води. Лезо, скребок по обличчю. Запах спирту та бинтів. Розмиті фігури рухалися, наче мурахи, були зайняті роботою, наказами.

***

Пролунав церковний дзвін. Він повернув свідомість, погнав кров по венах, наче гончих собак, розбудив біль, який тамувався всередині. Всі рани ожили!

— Вітаю вас, мої хлопчики. Ви достатньо намаринувалися в болі та муках. Тож можемо починати!

Очі обох забігали. За продовгуватим столом сиділи вони обоє, а навпроти їхні матері. На чолі столу сидів він - довготелесий чоловік, шкіра та кістки й абсолютно протилежне цьому опису обличчя юнака.

Навкруги танцювали тіні від свічок в підсвічниках. Одразу за столом яскраво сяяла піктограма заглиблена в землю, мов чаша, в центрі зірки красувалася велетенська загострена паля, а зі стелі висіла чимала кількість гаків.

— Мірча, — мовив владний голос господаря, — зачитай нове писання, часу вже обмаль.

Із темної мантії вигулькнули кістяні руки Мірчі, він розгорнув пергамент:

«Згідно нового писання, датованим 1976 року, рівно 500 років від смерті Влада Țepeș’a й 17- річчя Всевлада, його люблячого позашлюбного сина, який по смерті батька взяв імʼя Влад І Țepeș та започаткував рід “Țepeș”.

Я, Влад V Țepeș, проживши 100 років, як і всі у цьому славному роду до мене, забовʼязуюся передати:

всі статки;

набуте багатство;

село Fertősalmás;

своє безсмертя!

Переможець в смертельному двобої пройде хрещення згідно традиції роду та новоохреститься, як наступник!”

— Тож, — голос розрізав тишу, — нічого тягнути, починайте.

Двоє братів від переляку прикипіли до стільців.

Прийшлося використати наказ ГОЛОСОМ!

— ДО БОЮ, СИНИ МОЇ!

Вони кинулися один на одного із криками звірів. Надгризена до кістки рука скільки було сили вмазала в обличчя, проте суперник-брат був більшим, сильнішим, важчим. Він витримав удар, повалив ворога, схопивши горло руками, стискав що є сили. Це не мало потрібного ефекту, тоді руки з шиї перекинулися на очі. Очні яблука пирснули білком та густою, темною кровʼю. Почувся крик підстреленого собаки. Бій був закінчений.

Переможцем трусило від страху.

Батько, побачивши це, мовив:

— Я знаю, як тобі, не бійся. — посмішка прикрасила обличчя.

Брат без очей бився в агонії болю.

— ЗАЧЕПИСЬ ЗА ГАКИ!

Стишившись, він смиренно підвівся й пішов весь у власній крові. Стрибнув, взявся за гаки, які сягали стелі. Забив перший, пробивши шкіру, легені, кашлянув кровʼю, повторив із іншим.

— ПІДНІМИСЬ!

Руки вхопилися за ланцюг й заскреготівши потягли його вгору, зусилля за зусиллям тіло підіймалося, ребра та шкіра напиналися. Він повис над палею.

— ВІДПУСКАЙ!

Звук розірваного мʼяса та потрощених кісток, паля пройшла крізь все його тіло.

Заглиблення почало наповнюватись кровʼю.

— МАТЕРІ, НА ГАКИ!

Вони все повторили. Кров, ріки крові…!

— Я! — наказав собі Влад V Țepeș, спустившись в заглиблення, яке наповнювалося. Забив руку в груди, ламаються ребра, мить й в руках серце, яке пульсує життям. Простягнув його сину.

— ЇЖ!

Син взявся поглинати серце батька. Впадина повністю заповнилася липкою кровʼю рідних.

Доївши, він опустився на коліна, тільки виднілася незатоплена голова. Роги, крила, троє очей, одне із них на лобі, впритул наблизилися до його лиця.

Ратиця опустилося на чоло сина й натисла, заглиблюючи його повністю!

— ХАЙ ЖИВЕ НОВОХРЕЩЕНИЙ ВЛАД VI ȚEPEȘ!