Дитя

Надя важко опустилась на лавку неподалік від дверей клініки. Навколо буяла весна, птахи щебетали в вітах дерев, а їй хотілось ридати. Навіть дивно було, що світ не сумує разом з нею, не відчуває її відчаю. Світу байдуже.

Поглинута власним болем, Надя не помітила звідки взялась та жінка. Лиш коли вона заговорила, Надя здивовано на неї глипнула. Незнайомка мала темне волосся і неймовірні очі фіалкового відтінку. Лінзи, напевно.

— Я знаю, чому ви плачете, — мовила жінка, і тільки зараз Надя зрозуміла, що обличчям справді котяться сльози. — І можу зарадити вашому горю.

Надя кліпнула.

— Навряд чи... Ви не можете знати, що...

— Знаю. Вам сказали, що у вас ніколи не буде дітей.

— Звідки ви...

Надя не договорила, бо незнайомка всміхнулась і кивнула на вивіску. Звісно. Клініка репродуктивної медицини.

— Мій спосіб не всім підійде. Тільки тим, хто не боїться прийняти допомогу... від всесвіту, так би мовити.

Надя завмерла. А що, як всесвіт почув її думки і вирішив довести, що йому таки не байдуже? Звучить наївно, але...Надя була готова на все заради шансу зазирнути в очі своєї кровинки.

Спосіб Айзи (так назвалась жінка) був більш ніж дивним. Вона дала Наді невеличку баночку мутної рідини і рожеву капсулу, що нагадувала крупну ікринку. Капсулу слід було запити тією рідиною. І все, вона гарантувала, що дитя буде. І плати ніякої не хотіла.

Чи повірила Надя? Не зовсім. Чи вирішила спробувати? Так. І, мабуть, останнім аргументом на користь цього рішення став фінал їхнього діалогу:

— Навіщо це вам? — запитала Надя.

— Бо я певна, відчути щастя материнства — невід'ємне право кожної.

І так щиро звучала ця відповідь, що останні сумніви розвіялись.

***

Вона точно слідувала інструкції: ковтнула капсулу, запила приємно-солодкавою рідиною і стала чекати доки повернеться з роботи чоловік.

Хвилин за десять шлунок раптом стиснув різкий спазм. Надю занудило, та за мить все минуло. Тепер її охопило відчуття голоду. Лютого голоду. Спершу вона з'їла весь плов, що мав стати вечерею для неї і чоловіка, потім — величезну порцію борщу... Потім відчуття голоду різко відійшло на задній план. Вона завмерла перед пустою мискою і повільно опустила очі вниз. До живота в якому, здавалось, щойно хтось ворухнувся... З губ зірвався крик: живіт мав вигляд, ніби вона була на сьомому місяці вагітності.

І тут — вибух болю. Зсередини ніби ткнули шилом. Надя скрикнула, впала зі стільця. Нижче пупка щось різко випнулось, навіть через одяг було видно. Жінка швидко стягнула спідницю, вона мусила побачити що там діється. Шкіра була тонка, як папір, а живіт — ніби гора, вершина якої норовила піднятись ще вище.

Коли шкіра прорвалась і бризнула кров, Надя закричала знов. А коли показалась закривавлена, крихітна ручка, в голові промайнула думка: може, це сон?

Було боляче, але не настільки, як мало б бути в такій ситуації. І Надя, наче зачарована, спостерігала, як стікає кров'ю і як з її живота вилізає немовля: крихітне, з мокрим темним волоссячком на голівці. Це таки мав бути сон.

І ось мала вже зовні. Незграбно скотилась вниз і, спираючись ручками на закривавлену підлогу, сіла. Обернулась, поглянула на Надю великими оченятами. Піднесла ручку, засунула до ротика червоний від крові великий пальчик, і... усміхнулась. Потім підповзла ближче, сперлась долоньками Наді на передпліччя. І жінка ще встигла всупереч здоровому глузду відчути прилив ніжності до цієї крихти. І усвідомити — очі у малої дивовижного фіалкового відтінку. А потім... Потім опустилась пітьма.

***

Павло довго дзвонив в двері. Даремно. Довелося відкривати своїм ключем. Роздратований, він переступив поріг квартири і... оторопів. Посеред коридору стояла маленька дівчинка років двох і, запхнувши до рота ледь не весь крихітний кулачок, з-під лоба дивилась на нього. Вона була гола і брудна. Бруд той нагадував засохлу кров.

Павла занудило. Не відриваючи погляду від дівчинки, він гукнув дружину. Ніхто не відповів. Чоловік кинувся на кухню.

Він не чув, як незамкнені двері тихо відчинились і крізь них прослизнула до квартири темноволоса жінка з фіалковими очима. Побачивши малу, вона ніжно всміхнулась і поманила її до себе. Витерла личко від крові, загорнула дівчинку в квітчасте простирадло і, обережно притуливши до грудей, так само беззвучно вийшла з квартири, лишаючи позаду відчайдушний крик Павла і всі складнощі, що незмінно супроводжують шлях таких як вона до материнства.