Очі борсука

   — Але ґудзики все псують, — Ден скривився й подивився на маму великими почервонілими очима.

   — Не вигадуй, — вона поставила опудало борсука на полицю. — Доволі симпатичний борсучок.

Мама ніколи не слухала. Вона купувала журнали для в’язання й відсипала у металеву коробочку з-під печива невикористані ґудзики. І хоч як Ден не просив — так жодного разу і не подарувала пластмасові очі з місцевої крамнички, які так були потрібні для його першого опудала.

   — Не буває борсуків із ґудзиками замість очей, — наполягав хлопчик.

   — Мертві бувають, — відрубала мама й сіла дов’язувати светр.

У дворі почулося верещання, схоже на плач немовляти й виск кота, якого намагаються втопити.

   — Дені! — долинув чоловічий голос, що ледь пробивався крізь репет.

   — Іди допоможи батькові, — не відриваючись від пряжі бовкнула мама.

Дені швидко взув капці та вийшов на вулицю. Тато тримав у одній руці кролика, а іншою бив тварину по голові.

   — От зараза, — вилаявся він крізь зуби й зиркнув на сина. — Подай палицю! Швидше!

Хлопчик заметушився, але жодної палиці не знайшов. Він уже хотів нести батькові мітлу, яку дістав з гаража, коли почув глухе гупання.

Кролик протяжно запищав, захлинаючись у крові, доки тато продовжував бити його головою об дерево. Тварина смикалася, намагаючись звільнити задні лапи, які так міцно тримала людська рука. Четвертий удар був останнім і голова кролика повисла на видовженій розслабленій шиї.

   — Ти ще б довше вовтузився! — гарикнув на Дена батько. — Неси мотузку!

Усе треба було робити швидко, щоб кров не заплямувала хутро. Ден за хвилину повернувся з мотузкою та допоміг тату прив’язати кроля до гілки дерева.

Кров скрапувала на землю, фарбуючи посохлу від літнього сонця траву в багровий колір. Ден повільно вдихав залізний запах крові, що змішався з димом сигарети, яку запалив батько.

   — Бери, — скомандував він і простягнув ніж. — Нумо, хутчіше.

Ден невпевнено обхопив ніж худими пальцями.

   — Роби надріз ось тут, — тато ткнув пальцем у ще тепле хутро кролика. — Сміливіше!

Хлопчик мовчки кивнув і обережним рухом надрізав шкуру з внутрішнього боку задніх лап.

   — Угу, — ствердно кивнув батько, затягуючись цигаркою. — Ще.

Ден проводив лезом по шкірі не в змозі відірвати очей. Ніж розділяв хутро та м’ясо настільки легко, що хлопчик усміхнувся, уявивши, що насправді розрізає вершкове масло.

   — Непогано виходить, малий, — чоловік поплескав Дена по плечу.

   — Тату? — невпевнено озвався хлопчик. — Можна мені купити пластмасові очі?

   — Ми вже говорили про це.

   — Але…

   — Ніяких «але». У нас немає грошей на твої забаганки, — батько пожбурив недопалок у траву.

   — Але з ґудзиками борсук виглядає несправжнім, — Ден відчув, що знову хоче розплакатися.

   — Виріж у цього, — байдуже кинув тато на тушу. — Тільки відчепися від мене!

Ден присів і зазирнув у мертві очі кролика. Страх тварини відбився на рогівці, а темно синя райдужка, здавалося, утратила свій насичений колір. Погляд був неживим, але справжнім — таким, що змушував щось усередині малого Дена стрибати від захоплення.

   — Можна? — із сумнівом перепитав хлопчик.

   — Давай, — тато махнув рукою. — Піду повечеряю. Крикнеш, коли закінчиш.

Батько зник за дверима, залишивши Дена наодинці з підвішеним униз головою кролем. Хлопчина обережно відв’язав лапи тварини й поклав на траву. Він стиснув череп кролика в руці, а іншою ухопив ніж і глибоко загнав лезо під очне яблуко.

На лобі Дена виступив піт, коли він намагався відрізати зоровий нерв не пошкодивши оболонку. Та коли йому це, зрештою, вдалося, акуратно витягнув око й прикипів поглядом до чорної порожнечі ямки. Тепер цей кролик виглядав несправжнім, точнісінько таким самим, як і Денове опудало.

Хлопець рвучко звівся й, сховавши очі у долонях, зайшов у будинок. Мама досі в’язала, не піднімаючи на сина ні голови, ані погляду. Тож Ден тихенько зняв з полиці опудало, вирвав з його очей ґудзики та кинув їх у кишеню. Повернув борсука на полицю, примостив закривавлені очі поряд з його пухнастими лапками, щоб пізніше помити та вставити у ямки. Та вибіг на двір.

   — Тату, я вже все! — покликав Ден батька, задоволено витираючи долоні об свою білу сорочку.

На дереві знову висіло мертве тіло кролика. Але у дірках замість блиску очей тепер переливалися два темних глянцевих ґудзика.