Одержимий

— Та він просто одержимий читер! — вигукнув хтось з безликого натовпу.

— Зварити нелюдянина живцем! — вигукнули з іншого боку.

— Не може бути людянин таким-таким і знати се-то-те! — вигукнули ще звідкіль.

Натовп загомонів багатоголоссям. То тут, то там чулося страхітливо-благовійне шепотіння:

— Одержимий! Одержимий! Він — просто одержимий! — вказуючи пальцем в розтерзане тіло на помості катівні, — Розірвати! Розтерзати! Четвертувати! Спалити! Здерти шкіру живцем! Переламати всі кістки! Забити в серце осиновий кілок одержимому!

Первосвященник у червоній рясі підняв догори руку — за декілька хвиль часу натовп стих. Увага громадян Людяного Світу була прикута до його уст:

— Вельмишановне людянство! — почав промову він, — Ваші молитви почуті, тож дозвольте мені в ім'я господа бога нашого звершити правосуддя, втамувавши усі ваші побажання. Тож спершу одержимий пройде обряд очищення від плоті...

Слова первосвященника потонули в радісному виверженню натовпу.

***

— Ну, і як відрядження, Отче? — запитав Сатана Всевишнього, — Сильно катували?

— Сат, що це був за людятник? — тихо промовив Господь, затягуючись цигаркою, — Я ж лише хотів дарувати їм знання та райську вічність!

— А біс його знає, Отче — я в ту парафію вже декілька десятків тисяч років не потикаюся. Боюся їх. Злі вони всі стали, — підкурюючи цигарку від Всевишнього, Сатана продовжив, — І доречі, жодного з моїх туди не затягнеш. Навіть по взаємообміну досвідом. Ніхто й доби не витримував, доводилося анігільовувати дух нещасних. Пеклодиво нині там — на Землі.