З любов'ю, мама

— Мам, я прийшов зі школи! — портфельчик полетів у куточок кімнати, — А, що є погамцять?

— Одну хвилиночку, — пролунав голос з кухні, — Мені лише залишилося приправити страву ціанідом. Йди мити руки.

У ванній кімнаті стіни й дзеркало були заляпані кров'ю, а самій ванні плавали рештки незрозумілої плоті.

— Мам, а що це тут сталося?

— Все добре, милий! — не виходячи з кухні озвалася мама, — Готую нам десерт, ще не встигла прибратися.

— А де Мурчик? — запитав малюк, шукаючи чим витерти руки.

Усі рушники мали темно бурі плями.

— Демієн, сину, а принеси-но мені святковий таріль з серванта.

В кімнаті було порожньо. Хлопчик почав діставати з шафи посуд.

— Мам, а де бабуся?

— Що? Я тебе не чую, сину! Неси таріль якнайшвидше!

За тим, хлопчик дістав ключ від таткової шафки зі зброєю, дістав пістолет, вставив магазин повний набоїв та тихо звів курок, зняв з запобіжника та обережно поклав зброю до наскрізної кишені реглана. Потім взяв таріль та почіпки почовгав на кухню.

З-за дверей вийшла мама засліплюючи посмішкою.

— Привіт, любий. Зачекай, будь ласка в кімнаті. Я тебе покличу, — сказала мама поцілувавши хлопчика в голову й забрала таріль.

З кухні лунала якась метушня.

За п'ять хвилин мама зайшла в дитячу кімнату з шовковою хусткою, складаючи її в довгу пов'язку.

— Синку, щоб вдався сюрприз, необхідно, щоб ти нічого не бачив, — сказала мама наближаючись, — Повернися, я зав'яжу тобі очі.

Коли хлопчик повернувся спиною, мама міцно його обійняла, а потім зав'язала на очах хустку.

— Нічого не бачиш? Точно? Скільки пальців я показую? — запитала мама, стиснувши долоню в кулак, — Ходімо нарешті, досить тебе мучити.

Демієн у відповідь промовчав, лиш міцніше стиснувши в кишені реглана руківку пістолета й поклавши палець на спусковий гачок.

Коли хлопчика огорнула темрява, мама взяла його за плечі та обережно повела перед собою на кухню.

Демієн з усієї натуги намагався почути, що твориться назовні, щоб бути готовим в будь-яку мить застосувати зброю. Якраз сьогодні в школі він обговорював з пацанами сатанізм та моторошні обряди сектантів. Тож, хлопчик був впевнений, що зможе якомога дорожче продати своє життя у разі небезпеки, а вісім набоїв пістолета Макарова лише додавали впевненості. Не дарма татко ще з першого класу водив сина до тиру. А зараз хлопчик пішов до четвертого класу. Тому...

— А-а-а, сину, зачекай. Не знімай пов'язки! — застережливо вигукнула мама, коли хлопчик намагався торкнутися лівою рукою пов'язки, — І пам'ятай, це ...

Раптом все стихло, мамині руки зникли з плечей. Нерви Демієна натягнулися як струна. Щоб себе заспокоїти, він почав внутрішній відлік:

"Раз, два, три, чотири, п'ять, шість, с..."

В наступну мить хтось зірвав пов'язку з очей та криком звідусіль: — Сюрприз!!!

Хлопчик сіпнувся та не виймаючи пістолета з кишені всадив перед собою чотири кулі.

На столі парував розірваний кулями на шмаття, величезний шоколадний пиріг.

У вухах стояла гніюча, гулка тиша, а потім ззаду пролунав голос:

— З днем народження синку — з любов'ю, мама.