Присмалений Жлоб
Одного погляду на рекламний стенд вистачило, щоб Денис завмер, ніби кролик на автостраді, вихоплений з темряви фарами ревучої фури. Як же це… Хіба вони таке вчора розвішували по місту?
Панянка в червоному діловому костюмі на зелено-чорному тлі тримала в руках купку землі, з якої вверх випиналися щупальця. Вони ворушилися, ніби живі, фіолетова плоть пульсувала, а присоски цмокали — чи це просто вітер похитує стендом?
Далі — більше, очі панянки були звужені, повіки набряклі, і такі самі губи, особливо нижня, на ній виднілась пляма. Придивився — це теж була присоска!
Всередині визрівала паніка. Відвернувся, тремтячою рукою поліз в кишеню по телефон.
— Гальо… — грубий голос шефа подіяв заспокійливо — шо там? Вчора тільки повісили, вже порвали? Чи розмалювали?
Денис ще раз глянув на плакат — та ні, ніяких слідів вандалізму.
— Ціле, але тло… І цей червоний костюм —
Денис примружився, придивляючись, а в голові пульсувало — “яке тло, який костюм? А щупальця? А ці очі?”
Язик Дениса прилип до піднебіння, бо в плаката ворухнулися очі. Вони відкрились ширше, і подивились на хлопця так, що в нього аж мурашки пробіглись по спині, і залоскотало в паху.
— Таке замовили! — відповів шеф — Якої то партії?
— Хтонічна Вольниця Нової України!
— Як ти кажеш? Хтонічна? А хіба там не Хартія?
— Ні… — відповів розгублено — вітер трясе плакатом, важко роздивитись… Але хіба там має бути...
— Все має бути — гаркнув шеф — Наше діло вішати. Друкувати і вішати. А твоя справа — перевіряти, чи може хочеш в бригаду поклейщиків?
Денис відчув себе хробаком під важким черевиком, чия думка зовсім не важлива. Черевик задавить його, і на місце Дениса з чорної землі вилізе ще добра сотня подібних створінь з блідою шкірою і прозорими очима.
А ця курва в червоному ніби насміхалася над ним, дразнила пухлими губами і налитими грудьми, а під її гострющими каблуками звивались бліді, нікчемні створіння.
“Записатись в цю партію… Почати з самого низу… Служити! З часом доберусь і до неї! Тільки б перегнати всіх решта!”
Денис дивився на жінку в червоному діловому костюмі, і по тілі пройшли хтиві дрижаки. Хлопець глянув на багатоповерхівку, біля якої стояв, і відчув запах — пахло людьми, і їхні голодні очі роздивлялися його крізь брудні шиби, за якими в зелено-темному сяйві пульсувало життя, виростало в неможливі форми, пожирало одне одного, висмоктувало до сухої шкіри, потім пожирало і шкіру…
І що робити? Щоб не бути хробаком! Щоб мати таку жінку! Денис знов завмер, і почав думати…
…про зброю. Так, тільки так! Зуби і пазурі, далі — замашна палиця, яка трощить черепи, вигострена кістка, що розсікає горлянки, повні густої, чорної крові, ні, не те, людей багато, аж забагато людей — довга труба, наповнена порохом і ядром, кругляк летить в натовп, щоб відразу розтрощити сто! двісті! триста черепів! Виривати кишки, ламати ребра і шматувати легені! Ракета, яка летить в небо, щоб впасти на ціле місто, а в ній — сто! двісті! триста тисяч ядер! Зібрати людей в велику кімнату, пустити газ… Три…триста…три тисячі спроб! Знищити всіх цих вічноголодних, вбогих пожирачів чужої плоті! Але і цього замало… Замало…
Денис провів рукою по лобі. Ох, що за день! А він ще і не снідав. Апетит наростав, гарячий і впевнений, ворушився всередині, ніби всі органи перетворилися в восьминога.
Твердою рукою взяв телефон, знов набрав шефа.
— Все в порядку? — гаркнув шеф.
— Абсолютно, шеф, я ось що подумав… Напевно, я буду за них голосувати.
— Діло твоє. Це все?
— Я піду до них в офіс…
— Так, слухай… — голос шефа звучав роздратовано — ти на сонечку перегрівся?
Сонечко! — спалахнуло в голові Дениса.
Як же він раніше не здогадався! Полум’я, ось що допоможе, море полум’я, яке висушить болото і вб’є всіх цих гадів, які повзають і жеруть одне одного!
Божественний вогонь з неба!
І спрямувати його може тільки Бог!
— Дякую, шефе… — Денис заговорив впевнено — думаю, вони і вас захочуть запросити до себе… Ні, не голосувати, велике замовлення, подумайте про знижку…
— Ти вже розмовляв з ними? Без мене?
— В загальному…
В голові Дениса пульсувало видіння — володіти жінкою в червоному, разом з нею топтати блідих, нікчемних людців, пожирати їх, топтати, лізти на самий верх, щоб бути Богом Червоної Панянки і Червоної Кнопки!
Червона кнопка!
Долізти!
Оволодіти!
Натиснути!
