Щурі й кістки

Антон, поставивши порожню пляшку під стіл, налив з другої собі і двом співрозмовникам і, витерши серветкою п'яти денну щетину, почав:

- Ви не планували повернутись на батьківщину? Як давно ви у Парижі?

- Понад десяти років, - відповів перший співрозмовник. Доки другий намагався пригадати, підійшов господар кафе:

- Повертатись на батьківщину, – сказав він, – доводиться не щодня. Ви, молоді панове, повірте моїй албанській голові. Я зварю вам по маленькій чашці кави – міцної й гіркої, як гіркою порою буває наше життя. Це я вмію робити. Але я не знаю, як повертатися на батьківщину. Тому дозвольте мені послухати вашу розмову доти, доки не прийде хвилина розповісти мені про те, що я знаю.

Антон вийшов на вулицю, вдихнув свіжого повітря і закашлявся. За мить перед ним на бруківці була його блювотиння. Він витер рота й повернувся до своїх товаришів у кафе. Голова була свіжіша ніж десять хвилин до. Раптом він побачив, що у його блювотинні, щось ворушиться - це був щур. Таких великих він ще не бачив тому відсахнувся і миттю повернувся у кафе.

- Який ти схвильований, друже, - звернувся до нього господар кафе.

- Не кожен день побачиш щура, який порпається у твоєму блювотинні.

- Так це одвічна проблема Парижу, популяція щурів, за підрахунками експертів по два на кожного жителя французької столиці. При цьому прогнозується, що надалі вона буде тільки рости.

- Через потепління? - спитав Антон, і шукав щось на столі, щоб прополоскати рот.

- Це одна з версій, хтось каже через те, що піднялась Сена, хтось каже, що комунальники не справляються.

- А ви що кажете?

- Чули про паризькі катакомби?

- Можливо.

- Там зберігаються останки близько семи мільйонів колишніх парижан. Цвинтарі, були настільки переповнені мертвими, що це призвело до незаконних поховань і навіть відкритих могил. Тони кісток поліція та священники непомітно перенесли у частину тунелю в період 18 століття.

- Це все звісно цікаво, але мені пора додому, - Антон встав і направився до виходу.

- Дійдеш додому? - Поцікавились співрозмовники.

- Так. Я по дорозі візьму таксі. - попрощавшись Антон вийшов на вулицю. Пройшов декілька кварталів, щоб остудити голову, якій кава так і не допомогла. Побачивши у провулку смітник, вирішив відлити. Під час полегшення Антон піймав на собі погляд пацюка. За його словами, стільки пацюків у Парижі живе тому, що комунальники не встигають прибирати велику кількість сміття.

Це був настільки товстий пацюк, що просто застрягнув животом на сміттєвому баці, одна частина з хвостом була у баці,а інша з мордою ззовні.

- Якого ху.. - та пацюк не дав закінчити йому фразу і пригнув саме на член, який Антон не встиг сховати. Хоча скоріше - це був не стрибок, а падіння. Незважаючи на його надмірну вагу, втікав він швидко, Антон побіг за ним. Не помітивши того він опинився у якомусь тунелі.

- Дідька лисого, де я? - він озирнувся навколо. - Куди мене завів цей клятий пацюк? Потрібно вибиратись звідси. Суцільна темнота й тиша огорнула Антона. Спочатку він почував себе так, ніби було проколото вуха. Дзвінка тиша стін здавалася йому вічною мовчанкою пекла. Так тривало до тих пір поки він не почув, який голос. Він не розумів, йому це здалося чи ні. У повітрі відчувалась вологість, стало важче дихати. Під ногами щось поскрипувало, - це була галька, що відкололася від стін та стелі.

- Агов, тут хтось є? - Антон нарешті додумався підсвітити собі телефоном. Навколо були лише стіни. На одній з них він прочитав "Memoria majorum"

- Aide. Aide S'il te plaît. - слізний тон мурашками вмить покрив тіло Антона.

- Це що катакомби про які мені розповідали в кафе? - спитав він у стін на яких фігурні ряди кісток, переплітались з черепами.

- Tu es avec nous pour toujours. - почув він у відповідь у своїй голові. Телефон випав з рук і розбився. Світло погасло. Паніка шкрябала серце, яке виривалось з грудей Антона. Раптом десь вдалині почувся шурхіт, який наростав з кожною секундою - це були щурі, які стадом відчували його страх і свою силу та голод.

Arrêt! Devant nous se trouve l'Empire de la Mort" - Прочитають на камінні перед входом у парижські катакомби рятувальники на шостий день після зникнення Антона.