День народження

Жахливий вереск розітнув тишу сирого підвального приміщення.

Не пронизливого від страху — а майже розпачливого, від якого дрижаки бігають по спині. Сестра Тереза лежала на купі прілої соломи, її ноги були слизькі від крові, а пальці — роздерті до мʼяса. Інші монахині стояли навколо неї, шепочучи молитви та нервово перебираючи затерті зерна деревʼяних вервиць.

Монастир височів серед карпатських гір, далеко від лікарів, далеко від чоловіків. А тепер — і далеко від Бога. Ніхто не знав, як вона завагітніла. Вона не залишала стін обителі понад рік.

Живіт її, однак, щодень все більше округлювався. Апокрифічні трактати свідчили, що лжепророк зʼявиться на світ як пародія на Ісуса Христа, тож коли день народження наступив, настоятелька сховала сестру Терезу тут, глибоко у забутих катакомбах під склепіннями монастиря. Їм усім тепер зосталось лише одне — молитись.

Тереза стогнала щоразу, коли черговий напад болю скручував тіло. Її ноги були розчепірені, закляклі, в’язи на шиї натягнуті, як мотузки. Вона сичала, хрипіла, борсалась, проте біль не відступав. Навпаки — набирав форму, ворушився, так наче намагався розірвати жінку зсередини. Вона прокусила язика. Кров потекла по підборіддю, хворобливо виблискуючи у танцюючих напівтінях.

Її стегна розійшлися з неприємним хрустом, хребет засудомило. Щось з огидним хлюпотінням вислизнуло з неї.

Дитина народилася ніжками вперед. Її груди не ворушились. Вона була бліда та холодна, більше нагадувала недолугий восковий манекен. Голова немовляти вивернулась під неприроднім кутом — наче не хотіла дивитися на світ.

Сестри шепотіли молитви. Настоятелька — мовчазна з початку вагітності — загорнула тіло в полотно й рушила до каплиці.

Живіт Терези зостався потворно роздутим. Він продовжував здригатись.

— Ні, — прошепотіла вона. — Ні, будь ласка…

Але почалися другі пологи. Те, що вийшло наступним, дитинчам назвати було важко. Воно наче і мало руки, проте вони згинались у зворотний бік. Обличчя було гладким, без очей, без рота. Просто шкіра, натягнута на кістку. Воно здригнулось — і завмерло.

Тереза застогнала. Почалися треті пологи.

А потім четверті.

До ранку підлога була залита тьмяною рідиною. Солома липла до черевиків, а повітря тхнуло міддю та гниллю. Сестри, бліді й з розширеними зіницями, більше не вдавали, що моляться.

Кожне нове створіння з утроби Терези було все менш схожою на людину. Одне народилося у коконі, що пульсував і шипів, доки його не прокололи. Інше було вкрите слизькою лускою, що повільно облазила, оголюючи тендітний скелетик. Одне, схоже на плазуна, навіть спробувало рухатись.

Жодне не плакало. Жодне не дихало.

А Тереза народжувала далі.

Голос її зник. Рот був роздертий, очі — вирячені від жаху.

Котрась із сестер запропонувала задушити Терезу. Не через страх. А щоб полегшити страждання нещасної. Настоятелька заборонила. Сказала що лише молитви врятують грішну душу.

На третю ніч тільки Бог знав, чому Тереза, вкрита власною кровʼю та амніотичною рідина, ще жива. ЇЇ живіт продовжував ворушився. Він злегка осунувся на правий бік, ніби всередині щось копошилось, обираючи мить, щоб вилізти.

На п’ятий день вийшло щось велике — настільки, що таз Терези тріснув з анормальним звуком. Так наче щось зламалось навіки. Вона не закричала — щелепа вже давно була вивихнута. З рота текла лише піна з кров’ю.

Її тіло продовжувало тужитися. І щось продовжувало лізти.

Повітря зробилося густим. Стіни покрилися чорною пліснявою. Щурі, які ще недавно нишпорили по кутках у пошуках наживи, зникли. Навіть ліс зовні був незвично мовчазний.

На сьомий день Тереза вигнулась у останній конвульсії — і народила не плоть, а чорний згусток маси. Густе та липке, воно повільно покидало материнську утробу.

Настоятелька охрестила чорну масу душею лжепророка, якій молитви не дозволили закріпитись у плоті.

Монахині закопали тіло Терези на тому ж таки місці, поруч з усіма її виродками.

Через кілька років усіх їх скосила невідома пошесть. Покинутий монастир, оповитий лихими легендами, поволі занепадав.

Місцеві обходили той пагорб стороною. Подейкували, що по ночах із підвалів чути шкряботіння. Кажуть, туди приїжджав єпископ із самої Італії. Не заходив. Лише довго стояв на колінах перед входом. Потім наказав усе освятити.

Причиною був лист від вже покійної настоятельки. Єдиний лист, що монахиня надіслала після описаного раніше інциденту з сестрою Терезою.

Всередині був лише один рядок нашкрябаний непевною рукою:

“Після смерті сестра Тереза таки спромоглася народити щось живе.”