Адамове ребро

─ Це боляче?

─ А сам як гадаєш?

Чоловік нервово глитнув ─ і захлинувся. Слина стала в’язкою, наче молозиво, яким у дитинстві годувала бабуся і яке він досі ненавидів.

Тріскотливий кашель громом розлетівся кімнатою. За ним мала прийти шарова блискавка. Чоловік нахилився над столом, затримав подих, намагаючись придушити напад дихавиці. Квадратне обличчя налилося кров’ю від натуги.

─ Заспокойся, ─ сказала мольфарка. Це єдине слово теплою долонею припало до спини, якраз поміж лопаток. І «грудна жаба» затихла, серце стишило біг. ─ Зараз водички наллю.

Зі старечим кректанням господиня зіп’ялася на ноги, пошкандибала з кімнати. За декілька хвилин повернулася з надбитим глеком і великим гранчаком. Поставила перед клієнтом. Усілася навпроти.

─ Що б не сталося, все забудеться. Натомість отримаєш бажане. Якщо лячно ─ відмовся. Тримати не буду. І гроші поверну. Навіть мару не нашлю за відмову. ─ Губи скривилися у глузливій посмішці. ─ То що, відмовляєшся?

Вона по-молодецьки схилила голову набік.

─ Н-н-ні.

Заїкання повернуло його в дитинство.

─ Тоді випий води. Сам наливай. Більше! Іще! ─ гримнула мольфарка, коли склянка сповнилася наполовину. Для неї гранчак був наполовину пустим.

Чоловік перехилив глек ─ вода шугонула стрімким потоком, ледь не перестрибнувши через край.

─ Нумо пий!

─ Та я… не спраглий.

Вода мала жовтуватий відтінок. Чи то кран іржавий, чи колодязь живило поганське джерело?

─ Пий до останньої краплі. Звісно, якщо хочеш, аби все йшло за планом.

У голосі мольфарки не чулося примусу. Але спробуй-но проявити непокору. Наслідки не прорахувати.

Глибоко вдихнувши, чоловік підняв гранчак. Важезний, наче Земна куля. Заплющив очі задля сміливості. Але пам’ять вправно намалювала масні відбитки на мутних гранях склянки. Коли її востаннє мили?

«Пиииий!» ─ зашерхотів у голові мольфарчин голос.

Малесенький ковток. Яка гидота! Гіркувата бридкість піднялася із самих глибин. Тут би й відмовитися від такого частування, але хтось невидимий підбив під руку ─ і вода полилася до рота. Ковтнув, щоб не захлинутися. Лиш тоненькі цівки побігли підборіддям.

Чоловік грюкнув гранчаком об стіл. Чи не розбив? Та й нехай!

Його нудило. Він міцно зціпив зуби, не пускаючи воду ─ і що там іще? ─ назад. Тільки б не осоромитися. А за мить стало байдуже. Як блюватиме, то хоч позбудеться цієї гидоти. Мольфарка сама винна! Отримає те, що заслуговує. Безлад і сморід.

Але все обійшлося. Накотила дрімота. Міцна, як після трьох діб пильнування. Він не став їй опиратися. Заплющив очі та поплив сонною річкою.

Тому й не відчув болю, коли скотився зі стільця на підлогу.

Не прокинувся, коли мольфарка патрала його наче курку ─ по клаптях зрізала одяг.

Не відчув небезпеки, коли лежав на холодній плівці голісінькій і беззахисний, як у день свого явлення на світ, а над ним зіп’явся різницький ніж.

Один точний рух ─ і гостре лезо розпанахало груди. Тепла кров бризкала, наче з гейзера. Мольфарка проворно запустила руку в рану. Міцно вхопила найнижче ребро. Різко смикнула.

Хрусь!

Ребро відламалося, мов суха гілочка вишні.

─ Ото ж дурний хлоп! ─ похитала головою мольфарка.

Дещиця терпіння, і доля вже назавтра сама би привела йому другу половинку. Інакше ребро трималося б, наче прибите цвяхами.

Одним утрата ─ іншим здобуток. Молоток і долото цього разу не доведеться відмивати від крові.

Мольфарка зашила рану власною волосиною. Одинадцять стіжків. Кривих. Недолугих. Це ж не вишивка, щоб хизуватися майстерністю.

Вона тяжко підвелася і витерла руки об фартух. Попрямувала до столу. Пучка перетертої кропиви, три краплі настоянки обліпихи, один плювок у глек і трохи крові з ножа, яким усе розмішала. Плеснула на рану.

Кров спиниться. М’язи з’єднаються. Шкіра відновиться.

Але мольфарка не чекала на результат. Знала, що й сліду не лишиться. Навіть побляклої лінії. Хіба що порожнеча відгукуватиметься болем, доки ребро не повернеться до господаря ─ в образі ідеальної пари.

Та спершу треба спалити ребро, розвіяти попіл у потрібний час і в потрібному місці. Але не весь. Дрібку лишить собі.

Ще дві дрібки ─ від двох різних людей ─ і можна буде створити гомункула, майбутнє вмістилище магічної сили.

Тільки б устигнути!..

Часу обмаль.

Учора червоний місяць навіщував їй близьку смерть.