Жнивар

«Сьогодні буде прекрасний день», подумав Рауль, сідаючи в свій Ford F-150 Raptor. Двигун на 3,5 л приємно замуркотів. Чоловік давно хотів зʼїздити на фермерський ярмарок, що кожної суботи ставав за три квартали від його будинку. Останнім часом йому це навіть почало снитись, але в якомусь форматі кошмару — він бачив ярмарок, їхав в його сторону, але ніяк не міг доїхати, ніби стояв на місці. Це стало нав’язливої ідеєю, яка не давала йому спокійно жити. Тому сьогодні вранці він вирішив — цей час настав, пора.

Він ввімкнув на магнітолі музику, і наспівуючи, поїхав. В очікуванні тіло легенько бриніло, чоловік відчував піднесення, якого так давно хотів. За 5 хвилин він буде на місці. Сьогодні там має бути людно, адже осінь, і фермери привезли багатий врожай – різноманіття овочів, фруктів, зелені, бурштиновий мед, соковиті кавуни та ароматні дині, молочна та м’ясна продукція. Хтось прийде серйозно закупитись, хтось просто позаглядати, хтось просто любить бути в натовпі. А Рауль буде жниварем, збирати свій власний врожай. З думкою про це від маківки до п’ят пробігла хвиля збудження, і посмішка стала ширшою і щирою, неначе у малої дитини. «Сьогодні буде прекрасний день» – ці слова по колу крутились в голові.

І ось він на місці. Як і очікувалось, людей було багато: і старі, і молоді, він навіть побачив пару матусь з візочками, хтось був сам, хтось парою, хтось з домашнім улюбленцем. Ярмарок, що простягнувся на всю довжину провулка, гудів, неначе вулик. Ятки з товаром стояли по обидві сторони, утворюючи посередині рухливе море з людей. Саме так Раулю хотілось побачити цей ярмарок сьогодні. Він сидів в машині навпроти проходу, дивився на це, двигун муркотів, музика грала, від посмішки вже потихеньку зводило щоки. Чоловік знов подумав про прекрасний день, опустив вікна, щоб насолодитись звуками зовні, потім включив передачу, втопив педаль газу і помчав вперед. Мотор ревів.

Першою була бабця в картатій хустці, що якраз вибирала груші, а з її торби стирчав пучок кропу. Вона була низенька та згорблена, тому бампером їй рознесло голову, і могло б відкинути далеко вперед, проте натовп був щільним, і вона швидко опинилась під колесами. За долю секунди жінка зі стрижкою каре та в червоній спідниці також зникла під машиною, але перед тим їй зламало ребра та перебило хребет. Чоловік, якого зачепило частково, полетів на ящики з яблуками, сливами та кавунами, смішно розмахуючи відірваною рукою, розбризкуючи кров. Хтось почав кричати, хтось намагався тікати, зчинилася паніка, але часу втекти чи сховатись у тих, хто був між ятками, не було.

Букви F, O, R і D на передній решітці забарвлювались в липкий червоний, чіпляючи на себе клапті одягу, пасма волосся та шматки шкіри. Пізніше там знайдуть навіть уламки кісток. Передня ліва фара розбилася, капот трохи погнувся, проте Рауль на це не зважав. Він і далі посміхався, насолоджуючись симфонією звуків та феєрією запахів, що поєднали в собі суміш ароматів осіннього врожаю та крові і випорожнень, це все можна було майже відчути на смак.

Все відбувалося швидко, проте чоловік за кермом бачив все як у вповільненій зйомці. Дівчина з зеленим волоссям простягнула руки, захищаючись, проте це їй не допомогло. Першими їй зламало зап’ястки і вона ще встигла відчути шалений біль перед тим, як зламане ребро прошрикнуло її легеню. Вона була серед тих, кого в той день не вдалося врятувати.

Авто підскакувало на тілах, кожну секунду було чутно удари, до криків страху приєднались крики болю і стогони страждань. За дві хвилини Рауль доїхав до кінця провулку. До кінця його алеї слави. Обернувся і побачив, як хтось біг допомагати пораненим, хтось тікав, хтось намагався підвестись, а хтось лежав нерухомо, вигнувши руки, ноги чи голову під неприродним кутом. На дорозі розсипані яблука, гарбузи, картопля, томати та кабачки перемішались з кров’ю, розбитими яйцями та розлитим молоком.

Рауль ще пару секунд подивився на цю картину, намагаючись назавжди залишити її в пам’яті. А потім переключився на задню передачу і знов втопив педаль газу, намагаючись зібрати якомога більше свого власного врожаю.

За 10 хвилин поліція змогла його зупинити, всадивши в лобове скло понад 20 куль. Перед тим, як темрява поглинула Рауля, він встиг подумати: «Сьогодні був прекрасний день».