Кокаїновий Марципан
Піддавшись раптовому імпульсу Сергій вирішив вийти з тролейбуса на кілька зупинок раніше і пройтись пішки, зрізати кілька кварталів навскіс через парк, що ховався посеред сірих мікрорайонів. Міг собі дозволити, бо вийшов сьогодні з дому трохи раніше і знав що на роботу не запізнюється.
Був чудовий весняний ранок, лагідно пригрівало сонечко, екстатично розквітали п’янкими ароматами бузкові кущі та квіти на клумбах, в навушниках грало щось ностальгійне з бріт-попа і був досить близький до стану щастя.
— ШО ТИ ЧОРТ, БЛЯДЬ?!!! — Сергій почув як крізь музику пробивається якийсь голос. Схоже було що звертаються до нього, але чи то через незвичний тембр цього агресивного хриплого крику чи тому, що був далеко у власних думках, він нічого не розібрав.
Але призупинився і повернувся до джерела звуку. На лавці сидів хлопець у спортивному костюмі, в яскравій червоній бейсболці і пильно дивився на Сергія не відводячи очей. Лице його було теж якесь червонувате, округлене і все пашіло якоюсь нестримною вітальною енергією.
— Ви щось хотіли? — розгублено спитав Сергій.
— ПИЗДИТИ ТАКИХ НАДА!!! — вигукнув хлопець і далі собі дивився.
Сергій відвернувся і швидким кроком пішов далі. Настрій було зруйновано.
Робота в офісі сьогодні йшла якось без толку. В ранішних мейлах не виявилось жодної відповіді по ділу ні від клієнтів, ні від підрядників, а виявилась тільки купа спаму. А приймати рішення та нарізати собі таски без відповідних даних Сергій ніяк не міг, звісно. Тож проект завис у найгіршій з можливих стадій — одночасно ступор і дедлайн.
Щоб хоч якось зняти тривожність він зайшов на улюблений сайт з серіальчиками.
Майже випадково тицьнув в якийсь з нових і популярних в цьому сезоні. На автоматі відключив звук в рекламі онлайн казіно яка тут таки виперлась на екран. Сидів і просто тупо дивився як перед очима блимає і метушиться щось яскраве, що зазвичай в таких рекламних роликах буває. Мав як завжди витерпіти того тридцять секунд до того як піратський сайт дозволить йому безкоштовно подивитись серіал.
Раптом він побачив серед метушні на екрані те саме обличчя. Червона бейсболка, вгодована нагла харя і мутні вибалучені очі. Тепер вони дивились на нього з екрана.
Сам не розуміючи чому Сергій увімкнув звук і встиг почути… ИЗИДИТИ ТАКИХ НАДА!!! — і залишок вірусної мелодії.
Він здигнувся і зірвав з голови навушники. Чув як біля кулера регочуть щось обговорюючи, колеги. Мимохіть глянув на власну руку. Вона помітно трусилась.
Сергій скорчився на незручному сидінні тролейбуса, який поволі просувався через нічне місто. Втомлений погляд виловлював з темряви окремі світлові плями. Ліхтарі, вивіски, вікна багатоповерхівок, фари автівок, білборди. Він бачив як біля роздрібних пивних клубочаться п’яні тіла, як нетлі біля електричних лампочок.
На багатьох з білбордів можна було побачити енергійних чоловіків у костюмах — наближались місцеві вибори і депутати намагались у міру сил нагадати виборцю про своє існування. Сергій побачив на одному з рекламних щитів знайомого вже молодика. Тут він був без бейсболки, в класичній трійці, але сплутати з чимось цей погляд було неможливо. Це був той самий гопнік. Окрім портрета на білборді дизайнер розмістив тільки передвиборче гасло, ні прізвища, ні емблеми партії.
Гасло було таке:
ПИЗДИТИ ТАКИХ НАДА
“А може в чомусь він і правий”, — подумав Сергій. Він намацав в кишені руків’я пістолета. Витягнув зброю, подивився на жорсткі металеві контури. Дизайн пістолета був майже досконалим. А його життя ні.
Він перевірив обойму, зняв зброю з запобіжника. Пістолет був важкий, але лежав в долоні зручно. Додавав впевненості.
Салон тролейбуса був майже порожнім, інші пасажири сиділи уткнувшись у свої смартфони, тож ніхто навіть не помітив нічого спершу.
Сергій підняв пістолет, засунув ствола собі до рота і натиснув гачок. Його мізки розбризкало по склу, червоні та сірі шмарклі стікали вниз, залишаючи брудні сліди.
Ти мене, шановний читачу, може запитати хочеш, що це за хуйню ти щойно прочитав і що цей текст робить на конкурсі горору? В чому тут, власне саспенс чи містичний жах, якщо вийшла якась довбана нудна побутова замальовка про несимпатичного героя, який нічим тобі, читачу, не близький? Навіщо, хочеш ти мене спитати, читачу, прочитав ти про цього мямлю, розмазню та нитика? Про цього сраного хіпстера, який бісить з першого абзацу? Я згоден з тобою, читачу, гівно якесь, а не герой. Пиздити таких нада.
