МЕНІ БОЛЯЧЕ

МЕНІ БОЛЯЧЕ

Було виведено маркером на маленькій сірій металевій коробочці, просто над червоною кнопкою. Літери великі, нерівні, скособочені. Сама коробка, як і завжди висіла на стовбі світлофора, а от напис був відносно свіжий, тижні два може. Валька бачив його кожен будній день рівно два рази, бо його шлях до школи лежав якраз через цей пішохідний перехід.

Він натиснув кнопку. За кілька секунд світлофор заблимав зеленим і швидкий безперервний потік автівок як за помахом чарівної палички почав зупинятись. Вальці подобалось це ефемерне відчуття влади. Важкі залізні тварюки лякали його і він був вдячний невідомому винахіднику кнопки за можливість їх контролювати. Він поспіхом перебіг дорогу.

Першим уроком була географія. Це означало нудьгу. Географічка не вирізнялась здатністю розповідати по будь-що цікаво, просто зачитувала підручник, але дуже цінувала дисципліну. Спробувати пограти у крапки чи просто обмінятись записками з Тьомчиком, сусідом по парті, як це Валька робив, наприклад на літературі чи на математиці могло спричинити неприємності з оцінкою. А неприємностей Валька не хотів, бо беріг власну дупу від батьківського ременя.

Тому він просто сидів і пирився на Шуха. Шух був з усіх його однокласників найзашуганішим та найжалюгіднішим створінням. Худий, блідий, одягнений у старі вицвілі шмотки і завжди якийсь смиканий. На зап’ястках і на шиї вічно якісь дивні червоні полоски. Він викликав жалість та огиду. Його чморили майже всі, найбільше звісно Гриша зі своєю зграйкою, які намагались чморити всіх.

Найнеприємнішою рисою Шуха було те, що він намагався підлизуватись до Вальки з Тьомчиком і з ними “дружити”. Вони були єдині хто над ним не знущався, взагалі намагались триматись осторонь жорстокої внутрішньокласної боротьби за домінування.

Шух жив в одній з хрущовок, поруч з тим самим світлофором і тому його маршрут до школи і назад частково збігався з маршрутом Вальки. Він, здавалось, чекав десь у під’їзді, щоб доєднатись зі своїми недолугими жартиками і поглядом побитого цуценяти.

Наступного ранку Валька стояв перед тою самою кнопкою і вкотре вже дивився на напис. Чимось він його чіпляв, якоюсь загадкою. Кому саме боляче? Світлофору? Та нє, фігня якась, він же не живий. Але тоді має бути хтось живий. Якщо це звісно не просто тупий жарт.

Валька замислився над цим всім. Якщо комусь боляче, то це його вина також. Він кожен день натискає ту кнопку. Може спробувати без неї. Валька подивився

 на дорогу. Теоретично, можна було підгадати момент і швидко перебігти між групами автівок. Йому захотілось ризикнути.

Того дня, перед уроком, Шух знайшов його серед натовпу у коридорі, якось дуже серйозно подивився в очі і сказав:

— Дякую.

І нічого не пояснюючи пішов собі. Дивак.

Ввечері Валька розповів Тьомці свою теорію, коли вони зависали вдвох на гаражах.

— Та нє, фігня якась, — заперечив Тьомка, — нащо б комусь робити таку фігню.

— Ну а раптом?

Вони помовчали.

— А знаєш що, — сказав нарешті Тьомка, — давай перевіримо. Науковий експеримент, яка на лабароторці по фізиці. Зможеш сказати своїм, що у тебе додаткова нульовка завтра?

— Льогко.

Валька вхопився за гілку старої абрикоси, підтягнувся і виліз на неї, всівся зверху. Озирнувся — побачив як Тьомка стоїть біля світлофора на іншому кінці вулиці метрів за двісті. Абрикоса росла якраз біля будинку в якому на другому поверсі жив Шух. Прямо під його вікнами і саме на цьому базувався весь їхній план. Було ще досить рано, майже година до початку першого уроку, Вальці довелось прокидатись рано, але він відчував себе бадьорим у передчутті пригоди.

Він обережно почав дертись вгору по дереву в напрямку потрібного вікна. Це не було важко, абрикоса ідеальне дерево для лазіння. А якщо хтось помітить завжди можна відбрехатись тим, що поліз жерти зелені плоди.

Він дістався вікна і зрозумів що йому знову щастить — воно не було занавішене. Всередині він побачив звичайну кімнату зі старими радянськими меблями і Шух був там. Валька бачив його добре. Той лежав на якійсь кушетці. Руки і ноги його були зафіксовані чимось типу апаратів для вимірювання тиску — Валька такий бачив у бабусі, — а також з десяток дротів обплутували все його тіло. Виглядав Шух як паціент в американському кіно про лікарню. Очі його були заплющені.

Валька дістав з кишені кнопкову нокію, відправив смс Тьомці: “натискай”.

Він побачив як Шух раптом здригнувся і конвульсивно засмикався. Йому було боляче.