Резонанс

Вони називали це експериментом свідомості. Проєкт “Резонанс”. Ніхто не знав деталей, крім учасників, але всі погоджувалися на одне — це змінювало людину.

Олену вибрали серед сотень. “Інтерактивна симуляція глибоких снів,” — сказали їй. “Безпечно. Ви просто бачите себе в іншому світі.” Вона підписала угоду, пройшла підготовку, і ось — лежить у капсулі, під’єднана до системи. Глибоке дихання, затемнення — і вона “прокидається” в симуляції.

Місто, у яке вона потрапила, виглядало знайомо. Схоже на Київ, але ніби змінений. Повітря важке, небо — застигле, люди — безликі. Вони ходили за однаковим маршрутом, не озираючись. Олена відчула — тут щось не так.

Вона зайшла до покинутого будинку. Стіни були вкриті написами:

"ТЕ, ЩО СПОСТЕРІГАЄ, ВЖЕ ВСЕРЕДИНІ"

Олена озирнулася — за нею стояла фігура. Не людина. Її власне обличчя, але... перекошене, як у кривому дзеркалі. Фігура нахилила голову, ніби слухала. А потім прошепотіла:

“Ти збудила нас.”

Олена вийшла на вулицю, але місто змінилося. Люди більше не рухались. Вони стояли нерухомо, дивлячись на неї порожніми очима. В голові почалося дзижчання — гул, як від старого телевізора. Вона затулила вуха, але звук посилювався зсередини.

“Симуляція” тріщала, розпадалася. Пішов дощ — але краплі летіли вгору.

Олена побігла до “центру”, звідки мала вийти. В дверях стояла та сама фігура. Але тепер це було щось інше. Багатошарове. Наче її відбитки у сотні дзеркал — усі водночас. І всі говорили:

“Ти повернулася занадто глибоко. Реальність тебе не прийме.”

Вона знепритомніла.

***

Очі відкрились у капсулі. Усе скінчилось?

Лікарі навколо. Справжні. Монітори. Дихання.

“Вітаємо назад,” — сказав чоловік у білому халаті. “Ви пробули в системі 12 хвилин.”

“Ні,” — прошепотіла вона. “Це було... довше...”

“Побічні ефекти. Це нормально.”

Вона встала, але відчула — щось не те. Дзеркало в коридорі не показувало її обличчя. Тільки порожнечу. Всі інші — чіткі. Вона — ні.

“Докторе... де моє відображення?”

Він мовчав.

Тієї ночі, в себе вдома, вона знову почула гул. Знову краплі на стелі. У вікні — її копія. Але не зовнішня. Її — справжня. А те, чим вона стала — лише оболонка.

***

Через тиждень центр “Резонансу” закрили. Всі записи знищені. Офіційна причина — технічна помилка.

Але серед даних залишився один аудіофайл. Шепіт, перекручений, майже невиразний. Лише одна фраза:

“Справжня Олена залишилась там. Ми тепер тут.”