Потрійне коло

«Сьогодні вона помре.» — думав, наближаючись до будинку, — «Я слідкував за нею досить довго і тепер не відступлюся. Виконаю завдання. Тим паче тепер знаю де живе.» — ступав по снігу, не турбуючись про залишені сліди. — «Така легковажна істота. Навіть не помічає, коли за нею йдуть. Геть безголова.»

З величезного, до підлоги, вікна лилося світло. Підійшов ближче. Палець зі срібним перснем обвів коло, а губи швидко бурмотіли старанно завчені слова. Вкрите морозними візерунками скло пронизливо заскрипіло та пішло тріщинами. Всередині заверещали, майже оглушуючи, а тоді щось гупнуло об підлогу — ніби людину збили з ніг.

Усміхнувся. Знав, що тепер вона не зможе піднятися. Скло осипалося блискучими шматочками. Опустив руку з перснем. Ноги ступили через поріг. Постать, що металася на дерев'яній підлозі, ніби прив'язана, заверещала знову. Крик перейшов у хрип та кашель.

— Що ти зі мною робиш, тварюко? — жінка вигнулася, ніби намагалася звільнитися з мотузок. Смикнувшись ще раз, безсило завмерла на підлозі.

Опустився на коліна та схилився ближче. Витріщалися на нього розширеними очима. Бліде обличчя, кучеряве русяве волосся. На вигляд мала років двадцять п'ять — те, що треба. Не помилився. Торкнувся пальцем шиї, злегка притиснувши шкіру гострим нігтем.

— Не змінила думку, люба? Не хочеш віддати їх добровільно? Що ж ... — дістав ножа і кінчиком леза провів кілька ліній по грудях та животу — ніби малював два кола — одне в одному. Краплі крові просочили рожеву сукню. Жінка зціпила зуби і замотала головою.

— Не хочеш помирати, мабуть? Але така твоя доля. Проклята йде до проклятих. — промовив, заганяючи ножа у живіт. Кров розпливалася по сукні та стікала на підлогу. Дістав невеликий дерев'яний хрест, оздоблений з трьох боків срібними кільцями, та приклав собі до чола.

— Завдання виконане на милість твою.

Жінка видала слабкий хрип та конвульсивно вхопилася за ніж. Випростав руку та спрямував хрест в її бік. Тримав аж поки не затихла.

— Умри нечиста. Грішниця. — дістав меншого ножа та вхопив уже неживу, тонку руку. Потребував три пальці — за цим сюди й прийшов. Інакше б не підкорилася. Не віддала б їх. А тоді його б прогнали свої. Зреклися б. Не міг провалити перше серйозне завдання.

«А як ще взяти пальці, якщо відьма неслухняна?» — націлився ножем. Неправильно відрізані не рахуються. Зупинився та глибоко вдихнув. Витер спітнілі долоні об штани.

«Спокійно. Ти не помилишся. Не схибиш.» — провів перший надріз та крові чомусь не було. Знову приклав лезо до пальця, коли тонка рука несподівано смикнулася і стиснулася на його шиї. Заметався, намагаючись вхопити повітря, та марно — вона не відпускала. Майже втратив свідомість, коли відчув удар головою об підлогу. Перстень не працював. Усі вивчені слова забув. Та й вимовити їх не зміг би. Нічого не міг вдіяти. Жінка швидко звелася на ноги. Гидливо витягла ножа з живота та роздратовано глянула на свій зіпсований одяг.

— Ще один нездара — як усі в тому кодлі! З чого взяв, що я відьма? І хто прибиратиме цей безлад? Та яка різниця? Будинок все одно не мій. — недбало стенула плечима та радісно глянула в його нажахані очі.

Вгризлася в шию, з насолодою роздираючи шкіру. Вечеря сьогодні далася легко — лише сукню шкода. Витратила один день, аби заманити його сюди — менше, ніж на попереднього. А те, що ходив за нею весь попередній тиждень лише веселило.

«Можна було б ще якось його використати, але що за користь з цього «недомисливця»? Тільки в їжу й годиться.»

Коли кров скінчилася, витерла губи та копнула нерухоме тіло.

— Справді вважає, що полює на відьом? Хоч раз справжню відьму бачив? Культ у них! «Потрійне коло» чи як його? Пфе! А прикидатися виходить все краще, хто б там що не говорив про мої здібності. «Що ти зі мною робиш, тварюко?» — пропищала тонким, наляканим голосом та весело засміялася. Забравши обидва ножі, підкинула їх у повітря і впіймала за руків'я. Схилилася над мертвим чоловіком та одним рухом відрубала вказівний палець зі срібним перстнем. Два рази різонула навхрест по чолу.

— Отак. Може в мене свій культ? А з відьмами треба поговорити. Чому я маю виконувати половину їхньої роботи? І знову доведеться шукати одяг, бо куди це годиться? — ще раз глянула на сукню, запхнула відрубаний палець до кишені та босоніж вийшла крізь розбите вікно, швидко ступаючи по снігу та шматках скла.