Відчуваю себе фантастично

«Мінівен» сімейства Куперів тихо котився додому по Байрон-стріт, оминаючи калюжі на дорогах. Асфальт виблискував від світла фар після щойно пролитого дощу. За кермом Купер-старший в унісон зі своєю дочкою Самантою наспівував пісню «I Feel Fantastic», котра стала справжнім сімейним надбанням. Дивина була в тому, що написана вона роботом. На Байрон-стріт андроїди стали своєрідним культом: їх прославляли, обожнювали, рекламували. Навколо кожного будинку можна було знайти чудо техніки. Зліва один із них косив газон на подвір'ї, а справа інший перевіряв пошту.

У їх сусідів, Керолів, робот був запрограмований на охорону. Вночі андроїд виходив на чергування перед будинком. В Тарі, єдиного члена їх сімейки, своя жіночка-андроїд, чисто господарська. Сем дуже її боялась. Старий Джон зробив з андроїда подобу порцелянової ляльки з XІХ століття. Він настільки пройнявся нею, що наділив її аж занадто жіночими рисами. Дивне видовище, коли він, їдучи на роботу, цілував металеву щоку нової обраниці. Його син, часом навідуючи батька, плювався, що той дикий збоченець. В чомусь він має рацію.

Тоні Купер припаркувався в гаражі й у той же момент вони удвох закінчили співати. Маленька побігла вперед не озираючись і одразу ж двері відчинила Ельза.

— Привітики, – посміхаючись привіталась зі своєю робо-нянькою Саманта.

Та мовчала, навіть не зреагувавши на дівчинку, проте вона не звернула на це уваги й побігла до своєї матусі.

Вікі ж здавалась стурбованою, але при дочці робила вигляд, що все чудово. Сем після обіймів побігла нагору і тільки тоді Ельза повернула голову поглянути, куди направляється дівча.

— Тоні, любий, подивись, що з Ельзою. Вона із ранку дивно поводиться, – тихим голосом почала вона. – Зі свого місця не виходила, скільки б не просила в неї допомоги. Лиш зараз «прокинулася».

— Кажеш дивно... Був дощ, можливо й глючить через погоду.

Вона невпевнено кивнула.

— Гаразд. Обов'язково подивлюсь. Але спершу прийму душ. Дні видались важкі, – поцілував він її у щічку й чомусь Тоні це нагадало момент зі старим Джоном. Самому стало ніяково, що аж відсахнувся.

— Дякую, – подалася вона на кухню, кинувши невпевнений погляд на Ельзу, яка чекала, щоб закрити двері.

Біляве волосся, штучна шкіра, далекі від людських рис натяки на обличчя, товсті руки й невисока зростом, можливо, на голову вище за Сем. Попри це, Вікі бачила у ній чи то конкурентку, чи то злісного ворога. Вона відмовляла Тоні купляти металеву іграшку: «Ти ж не хочеш щоб тебе по вулиці називали збоченцем, як Джона». Він не послухав і просто замовив доставку додому. Сем так зраділа придбанням, що дружини не наважилася сперечатися. Ім’я також придумала дочка, зі свого улюбленого мультика. «Цікаво, що б вона сказала, якби я купив чоловічу подобу», - подумав він, одразу ж відігнавши цю зухвалу думку. Ще тільки ревнувати до андроїдів не вистачало.

У ванні мозок Тоні разом із його тілом, ніби забули як функціонувати. Тоні піддався спокою, споглядаючи як краплини повільно сповзають по брудній шкірі. Краєм вуха він чув ледь чутні звуки дзижчання на вулиці. Отже, Кероли займалися своїм газоном. Або ж це робить їх двометровий Стівен. Купер-старший, вже тягнувся до рушника, коли знизу, на першому поверсі, пролунав крик, що звучав як тертя шин по асфальту перед аварією.

— ТОНІ! ВОНА ЗДИЧАВІЛА! – після цього почувся гуркіт, і ще один, і ще.

— Татку? – погукала з кімнати навпроти Сем. – Татку, що сталося?

— Маленька, – підійшов він до дверей. – Залишайся в кімнаті, я до тебе зараз прийду. Не відчиняй, поки не почуєш мій голос.

— Добре, – зголосилась мала й він почув клацання дверної ручки.

— Сем, це я, - почув він свій підроблений голос навпроти.

— Ні, не відчиняй!

Задзижчала пилка, що стояла в гаражі. Тепер пищала Саманта, повіривши, що татко так швидко повернувся.

— ТАТКУ..! – Це були останні слова дитини. Тертя об шкіру й одразу неприємний металевий запах. Почулися кроки.

Тоні заліз назад у ванну. Єдине, що чоловік чув, – плач. Двері у кімнаті гупнули, перед ним постала Ельза. Вона нерівно начепила на себе кисть руки, як протез. приклеїла вухо Вікі та пасмо її волосся до свого. На її руках лежало маленьке тіло Сем, закутане в простирадло, з якого крапала кров. Андроїд так хотів її втішити, впав на коліна та почав співати їм знайому пісеньку, голосом Вікі, мов колискову: «I Feel Fantastic».