Квіткарка

Бабця лагідно пестила Людчине волосся. Щось у цьому ніжному, материнському жесті вбік дорослої жінки здавалося відверто огидним. Мені до біса не подобалося це місце, та ще більше засмучували благання Люди. Хіба можна відмовити дружині, що так відчайдушно мріяла про дитину?

— Всі в селі її знали, — вона тоді вчепилася намертво й зиркнула оцим своїм клятим поглядом, від якого мені завжди ставало зле. Сльози, набряклі очі — я завжди губився від цього, як підліток. — Хто із жінок нещасливих до неї ходив — усі життям новим всередині розквітали, виношували лише здорових і сильних. Вона знахаркою зветься довше, ніж моя мамця прожила на світі, вічна їй пам’ять. Може, з’їздимо, га? Лише спитаємо…

І ми поїхали, хай їй грець. Стільки засобів перепробували: і пігулки, і ворожки, до яких так розпачливо вмовляла звернутися Люда. Безпліддя не лікувалося. Та заради крихітної надії в її очах я був готовий навіть на такі селянські дурощі, у які вона свято вірила.

Будинок бабці тієї майже зрісся з пагорбом і нагадував вузьку кротову нору. Всередині було так вогко, що сперте повітря застрягло в легенях і осіло гидким слизом, який так і хотілося вихаркати. І квіти. Скрізь ці блядські квіти: на підвіконні, що вже закопалося нижче рівня землі, на підлозі й під стелею. 

— Ходи-но сюди, хлопче, — її палець, яким вона поманила, нагадував обрубок коріння. Посіпувався, як неживий.

Вона завела мене у відокремлену кімнату — сказала, треба так. Я ледве не пирхнув із тієї дурної таємничості. Приміщень у неї було багацько: крихітні маленькі комірчини, що тиснули стелею на плечі.

Тільки згодом я зрозумів, що квітам вона давала імена, як дитина дає прозвиська улюбленим іграшкам. Ненормальна, чи що… Он саранка з підписом «Лілія», он польові ромашки «Маргарита». А ось незасаджений горщик із насінням поряд, що в цій темряві роздивитися було важко. Чи, може, то квітковий аромат так у голову бив, хто його розбере.

Я відчував, як кожна квітка тягнулася до мене. Клонила голову, торкалася пелюстками долонь. Я аж спітнів — раптом відчув себе таким збудженим, як із Людою, коханою своєю, ніколи не був. А коли бабця штани з мене вниз смикнула, так зовсім загубив себе: йти треба було, волати про допомогу, а тіло не слухалося, думки — тим паче. Рука її — суха й кістлява, зі старечою гречкою, з обвислою шкірою — пестила так, що в мене іскри перед очима спалахнули. Я ледве не виблював власний шлунок від огиди.

Думав, конче треба рятуватись, аж раптом так гарно стало. І квіти ці пречудові. І пахощі. І гниль.

Сперся на тумбу, вдихнув аромат солодкий, а крізь нього все смердюче щось пробивалося. Бридке. Наче квіти ці неживі вже давно, ніби плоть мертва з них проривалася, а вони все ароматом намагалися приховати. Кінчив рясно, паскудно, з гидотним відчуттям гнилі під язиком. Побачив, як сíм’я моє в суху землю з горщика того ввібралося, а бабця і вишкірилася зубами жовтими:

— Йди, хлопче, йди. — Я натягнув поспіхом штани, плутаючись у коріннях, що обплели всю підлогу. — Все добре в Людки твоєї буде.

Я виплюнувся на вулицю хапнути свіжого повітря. У мене аж в очах запекло — от, як вулична прохолода боліла в грудях. Люда так і не зрозуміла нічого, не зміг я вичавити жодного слова виразного. А як, бляха? Промугикав, що божевільна знахарка, та й усе.

А потім затримка, і така щаслива Людка була, що зовсім не до бабці стало й не до рук її хтивих.

Діана народилася здоровою, сильною. Насичені степи в очах. Росла вона і квітнула на славу. Проте ночами сухими й задушливими до снів моїх прокрадався мерзенний сморід старечих зубів.

Того разу щось розбудило мене серед ночі. Спонукнуло вилізти з-під теплої ковдри й піти перевірити, як там спить моє янголятко. Вона видерлася на підвіконня. Стояла біля вікна і хрустіла чимось із гучним чавкітом. Знайомий квітковий аромат, аж до нудоти, заполонив усю кімнату. Діанка озирнулася, коли я підійшов зі спини. Між крихітних молочних зубів застрягли лапки й носики мух. Вони ще дзижчали. Ще рухалися. Вона щиро усміхнулася, як усміхалася завжди, коли я купував їй найсмачніше морозиво.

Тоді я вперше згадав, що біля того пустого бабчиного горщику красувалося яскраве пакування з насінням мухоловки.