Тінь

Його смерть була для мене останньою краплею. Його вбили неподалік, лишались лічені метри. У мене був пістолет, його пістолет, з ким я розділила 15 років свого життя. Його сміх досі лунав, що різало серце навпіл.

Була злива, але поліцією й не пахло. Мені повідомили лиш факт смерті й місце, далі зв'язок обірвався. Мені було байдуже, що пальто промокло й одяг неприємно липнув. Я знайду того покидька, хто б це не зробив.

Світла фактично не було, лиш ліхтарі легко миготіли, кидаючи мерехтливі спалахи. Я горіла зсередини, мої пальці міцно стискали зброю, як ніколи раніше. Це мало бути десь тут. Десь між старих будинків, які ледь не задихались у сирості й гнилі. Проте дощ не здавався — теж лютував. Я майже не бачила, пекли очі. Повертаючи за ріг, я пройшла кілька кроків і завмерла.

— Якого біса?

Тут глухий кут. Але ж не може такого бути, тут точно був прохід. Я загарчала, пустила одну кулю в стіну і зозла розвернулась. Думала, піду звідси, проте дещо здалося дивним — під миготінням лампочки була тінь, вона наближалась. Це було щось химерне. Це точно та наволоч… Так, це вона, що вбила мого чоловіка. У неї в руках був ніж. Тінь теж блимала, поволі зливаючись зі світлом. Думала, піду і прострелю їй мізки, щоб вона ними й захлинулась. Вибігши за ріг з наведеним пістолетом, я от-от — і пустила б кулю. Але на провулку нікого не було. Невже так просто втекла? Я їй не дам це зробити. Хай тільки її дух простигне, я собі не пробачу. Смак мокрого волосся в роті дратував ще більше.

В одну мить я загальмувала. Виднілась свіжа пляма крові, яка розчинялась під лезами дощу. Опустивши погляд, я побачила його — Ліама. Його тіло було блідим, в крові, спотвореним від дір. Судомно вдихнувши, я заридала і почала бігти далі, поки знову не побачила тінь.

— Стій на місці, стерво! — тільки я хотіла завернути за ріг, як ліхтар потух. Темрява, мене почали брати кляті дрижаки. Я стояла, не розуміючи, з якого боку вона нападе, тож пильно озиралась, намагаючись не пропустити хоч натяку на рух. Проте, вкотре озирнувшись назад, миготливе світло засяяло, окреслюючи тінь. Знову жіночу, але цього разу ніж вона кинула в сторону. Я пильно примружилась, оглядаючи постать. Вона приклала палець до губ. Повітря зашелестіло, видаючи це бурхливе і пронизливе «ш-ш-ш». Тоді жінка забрала руку і схилила голову вбік. І на що вона чекає? Що я мовчатиму? Я лиш зухвало ступила крок, спостерігаючи за тінню. Вона вказала на себе. Що, вона хоче поговорити зі мною? Що це за гра? Але постать не ворушилась. Я не ворушилась також.

Вітер завивав, витримати я довго не змогла: тільки захотіла бігти знову, як світло блимнуло. Раз — і зникло. Я знову стояла, мов прикута до землі. Коли світло замерехтіло, постать не зникла, вона іншою рукою вказала на мене. Я? Що я? Невизначеність давила, не давала дихати. Тінь зімкнула кулаки, тоді плавно показала один палець, яким перерізала собі горло. Моє терпіння кінчалось. Я хотіла просто покінчити з цим раз і назавжди, але коли відчула слизький дотик, моя шкіра задубіла. Це було швидко, але прохолода досі лишалась на шиї. Не встигнула й руки підняти, щоб замахнутись, як тінь різко простягнула долоню, наче кричала: «Спинись!». Але я не послухала. Я здригнулась, коли мокрі пальці знову пробігали моєю шкірою, лишаючи нестерпний біль та опіки. Шкіра свербіла, розбухала, хотілося просто її здерти. Тремтіння пожирало тіло, нестерпний холод катував, а злість спалювала нутрощі. Стіни здригались і почувся м'який шепіт: «Не роби цього, Джанет.»

Тіло завмерло. Це був він — Ліам.

«Я її вб’ю.» — відповіла подумки.

Тоді я пронизливо загорлала і побігла на тінь. І коли вибігла за ріг, то спустила гачок. Але тільки я помітила жінку — було вже надто пізно. Розум занурився в темряву.

***

Було противно, холодно. Я тремтіла. Все жахливо нило. Повільно розплющивши око, я побачила тіло. Поруч лежав пістолет. Це… я. Мертва я. Але мене непокоїло одне — дівчина в кінці вулиці. Вона йшла, хода легка, безтурботна. Проте в один момент змінилося все — крик. Вона заверещала. Я озирнулась — і холод пронизав все тіло. Я не змогла стримати свою лють.

Я. Тепер. Тінь.