Колискова

– Люлі, люлі, люлі, налетіли гулі, – шепелявий голос наспівує монотонно, проковтуючи закінчення слів. – Стали думати й гадати, чим дитятко годувати.

На білому аркуші паперу чергуються тонкі лінії з товстими, заповнюючи поступово із верху до низу. Плями від чорнила лишаються на одязі та долонях. 

– Чи кашкою, чи медком, чи солодким молочком, – на біленькому волоссячку грають відблиски свічки. – Люлі, люлі, люлі, налетіли гулі.

Напівзруйнована халупа на краю села дихає смородом неприбраних людино-тваринних нечистот, смолистим ладаном. Старе гілля яблунь ударяється об стіни й гнеться під пронизливим вітром, спотворюючи ілюзорний нічний спокій.

– Колисочка не скрипить, а дитинка спить, спить, – пальчики, покриті чорним слизом, то стискаються, то розтискаються – порізи покривають все тіло від подушечок пальців і до збитих камінням п’ят. – Колисочка люлі-люлі, а дитиночка заснула.

Єдина кімната заставлена дитячими речами: іграшкові ведмеді; конструктори; розмальовки та кольорові олівці; будиночки принцес; велосипедики – та товстими, обгорнутими в тьмяно-чорні палітурники книги. Невідомі символи на корінцях, немов вирізані тремтливими руками, ледь помітно світяться на верхніх поличках.

– Вітер в пічці не гуде, бо дитинка спати буде, – хмари пару підіймаються над казаном – вогонь тріскоче на сирих дровенятах. – Пташка в саду не співає, бо дитинка спати лягає...

Насичена рубіново-червона рідина згущується, з кожною хвилиною набуваючи потрібної консистенції. Дерев’яний черпак із вирізьбленою у формі кістки ручкою циклічно рухається по колу: шість обертів ліворуч – шість обертів праворуч – шістдесят обертів ліворуч – шістдесят обертів праворуч. Без зупинок. Не торкаючись бортиків та дна. Без сторонньої допомоги.

– Голубочка не воркує, бо дитиночка почує, – закінчивши промальовувати піктограми на одному, дитини витягує чистий аркуш із плетеного кошика. – Голубочок не воркоче, бо дитинка спати хоче...

Сонливість від власної колискової уповільнює рухи. Восьмирічний мозок відтворює нещодавно почуте та побачене до найменших деталей. 

– Котик спить на пічці, а дитинка – в колисці, – рожеве платтячко в дірках. Бруд у волоссі викликає свербіж, але відволікатися не можна. – Пташка – у саду в кубельці, а дитинка – на постельці.

Кілька десятків книг тримають дівчинку біля високого столу. Заточені ножі акуратно виставлені в ряд по довжині лез. Білий посуд складений один на один. Тринадцять виделок – тринадцять серветок із червоними відбитками пальців. 

– Коник – в стайні на сінці, а дитинка – в колисці, – підлога скрипить від впевнених, але, поки ще, дрібних кроків. Папір лягає під дно казана – багряні язики полум’я набувають благородного обсидіанового відтінку. Аромат приготованого зілля вбирається в шкіру, волосся та білі, мертвецько-білі зіниці. – Песик – в будці на мотузці, а дитинка – на подушці.

Спочатку їх було тринадцять, потім – одинадцять, а згодом… Кольорові светри складені в кутку так як і рюкзаки, заповнені книгами та зошитами. На підлозі, якщо уважно придивитися, осиротіло валяються волосини різної довжини. Сліди дитячих долоньок заповнюють нижню частину стін.

– Жабка спить біля водички, лисеня – біля лисички, – дівчинка підносить черпак до губ та робить ковток: медовий, в міру пряний із квітково-металевим після смаком. – Кошенятко – біля киці, а дитинка – біля циці.

 Шматочки м’яса та потрощені кістки осідають на дно. Сокира в хвилеподібних бризках лежить біля скрині: золоті, старовинні монети приваблюють погляд блиском, а мереживні тканини – чистотою та… Невинністю?

– Люлі, люлі, люлечки, налетіли гулечки.

Мамина колискова для цього місця чужа, потворна, егоїстична та сміхотворна. Дитячий голос стихає, аж поки повністю не розчиняється в булькоті зілля та затяжного дихання.

Дівчинка завмерла в просторі, відмотуючи фрагмент за фрагментом до початку дійства: сухі, вижовклі руки діда; віск на руках і тепло свічок; льодяна вода із терпким вином; сухий хліб. Вона не мала можливості ані відвернутися, ані заплющити очі… 

Їх було тринадцять… Просто тринадцять душ тепер вже без імені, родини та права на життя.

– Налетіли гулечки, та й сіли на люлечки...

Новий ковток – слабкі судоми. Страх розчинявся, віддаючи місце порожнечі та втомі. 

Дівчинка пам’ятала як колихався золотий хрест на шиї під час «процесу»… як білі подовжені ряси із скрині одна за одною спочатку бруднилися, а потім догорали у полум’ї. Дванадцять разів чула крик, дванадцять разів бачила, як готується зілля, дванадцять разів слово в слово повторювала за ним… Його молитва над тілами була страшна, божевільна. 

– Люлі, люлі, люлі, – сукня падає на підлогу – дитяче тіло повільно опускається в казан. – Люлі…

Магічні сили приносять фізичні зміни. Десятиліттями накопичена сила переходить до нового власника після вбивства та поїдання попереднього.

– Люлі.

Лампадки загораються. Дзвін проноситься долиною.