Знахар

Почувся гучний стукіт у двері з не менш гучним чоловічим голосом:

— Відкривай двері, дідько б тебе взяв, в мене поранений! Чуєш, відкривай кажу! — знову гучні удари по старих дерев’яних дверях. Через хвилину вони відчинились: господарем був чоловік середнього віку із сивою щетиною, розтріпаним волоссям і дивним кольором очей. Одягнутий у медичний халат і з невдоволеним обличчям, наче щойно проснувся.

— Чого волаєш? Не бачиш, я ще закритий, забирайся.

— Мій друг поранений, допоможи йому! — окинувши оком пораненого, стало зрозуміло, що тому лишалось недовго. — Та на що ти дивишся, допоможи вже йому! — крикнув найманець.

— Тц, не міг твій друг на години дві-три пізніше себе до такого стану довести? — з явно невдоволеним голосом сказав знахар. — Заходьте.

Зайшовши всередину, найманець окинув оком приміщення. Воно здавалось йому нормальним з першого погляду: стіл був в центрі кімнати для надання допомоги, але й були досить дивні двері в кінці кімнати, які чомусь викликали дивне відчуття тривожності. Проте зараз було не до цього — пораненому потрібна допомога.

— Ей, не лови ґав і поклади його на стіл. — спокійним тоном промовив знахар і вказав на центр кімнати. — Нумо, я ще хочу спати.

— Так, вже несу. — поклав пораненого на стіл і додав: — Що, що далі?

— Навіть не знаю, йди завари мені чаю, напевно, поки твій друг вмирає, ну або ти можеш мені допомогти його роздягнути. — досить саркастично відповів йому знахар.

Коли зняли верхній одяг і оглянули рани, стало зрозуміло, що вони на вигляд наче від меча.

— І хто цього бідолагу так покалічив?

— Що? А, його поранила якась нечисть.

Закотивши лівий рукав халата, знахар простягнув оголену руку, на якій виднілись дивні татуювання, і почав щось промовляти — і тоді появився чорний туман, який виходив з цих татуювань, що почав проникати в тіло пораненого та зцілював його. Рани загоїлись.

— Де я? Пане Нексе!? Що я тут роблю!? — отямившись і панікуючи, запитав бідолаха.

— Просто врятував тебе від смерті, за що можеш подякувати своєму, я так підозрюю, другу. — вказав на нього, який явно не розумів страху пораненого.

— Дуже перепрошую за неуважність мого друга. Маю надію, ви нас відпустите?

— Збирайте манатки і вимітайтесь, до мене скоро прибудуть гості. — з певною радістю і дещо страшною посмішкою сказав їм Некс. — А, і наступного разу, не будіть мене знову, бо наслідки можуть бути плачевні.

— Вже забираємся! — швидко вдягнувшись, вибіг поранений, а за ним і його друг.

Йдучи, вони востаннє глянули на старий дім, який наче зі старих казок про злих чаклунів, та на Некса, який їх проводжав байдужим поглядом, але в якусь мить він перемкнувся на щось інше та став… жахаючим.

— Ніколи, послухай мене, НІКОЛИ, не смій звертатись по допомогу до цього знахаря!

Тим часом біля дверей появились троє найманих вбивць. Оглянувши через вікна, що відбувається всередині, вони побачили таку картину: Некс робить зілля. Зі сигналом вони вломились.

— О! нарешті гості. — радіючи, сказав Некс. — Хоча, вас всього троє, ну все краще, ніж двоє недоумків, що були тут до вас. Що ж почнімо гру. — сказав він і кинув колбу з невідомою речовиною на підлогу, вона розбилась. Нічого не відбулося, наззовні вилилась рідина темно-фіолетового кольору. Вони здивувалась, явно подумавши, що з цим чоловіком точно щось не так, але тут упав один з них, потім другий, незабаром і третій. Препарат почав діяти. Час прибратись — з його тіні вилізли три руки: химерних, довгих, лише віддалено похожих на людські, вкриті тими ж татуюваннями, що і його ліва рука. Піднявши мертві тіла, він відкрив двері в кінці кімнати. Вона була значно більшою за попередню: резервуари з невідомою рідиною та закривавлені столи. Закинувши трупи в один з резервуарів, Некс сів за стіл, запалив лампу, витягнув з чорнильниці перо, дістав дивний записник, та почав записувати:

«Експеримент №56: Міазми створені за допомогою «тьми» і частинок нечисті.

Дата: ХХ.ХХ.ХХХХ, пізній вечір.

Результат: троє піддослідних померли через декілька секунд після потрапляння міазм у повітря, що свідчить про успішність експерименту».

Завершивши, він відклав записник в сторону, за цей час тіла в резервуарі вже розчинились. Потягуючись, він позіхнув і закрив кімнату, піднявся на другий поверх у свою спальню, щоб продовжити сон, який йому безцеремонно перервало двоє недоумків…