А музика вічна!

Туди-сюди смикались червоно-білі бантики на кінцях кісок — точильний камінь безперервно ковзав уздовж леза.

Понад усе Сейдж не зносила дві речі: дітей та порушення дорогоцінного сну, тож коли пустоголовий вишкребок взявся гатити по клавішах піаніно о десятій ночі, її терпець урвався, як бісова струна від скрипки того ж таки покидька. Триклятий мультиінструменталіст.

Червнева спека зірвала одяг, тож перед виходом дівчина натягла джинсовий комбінезон, з-під якого мало не випадали груди. Штовхнувши розхристані двері ковбойським чоботом маминого хахаля, вона почовгала через поле, де свої хавальники порозкривали цвіркуни, жаби та комарі.

По її стану кістлявими долоньками пробігли облисіли гілки, вітаючи гостю. Жоден мешканець цієї пустки не міг стерпіти цілодобового бахкання, тож вона зробить загальнолюдську послугу.

Сейдж перестрибнула через дерев'яний паркан, міцніше стиснувши сокиру. Вона мусила виспатися, скласти вступні іспити та звалити з цієї гидотної ферми, плюнути на смердючі сараї та безмозку худобу.

Відшукавши запасний ключ, вона проігнорувала жіночі стогони та скрип ліжка на першому поверсі, збігши сходами нагору. І без того алкоголічка-мати щоночі притягала додому всяку погань, яка примудрялася лапати Сейдж. Голова пульсувала тупим болем, осатанілі очі залилися кров’ю. У суцільній темряві лишень піаніно пускало кривавий слід.

Попервах Сейдж думала відрізати Джеймсові вуха, щоб більше походив на Бетховена, однак люди полюбляли пристосовуватися, що не задовольняло дівчину. Заскрипіла дошка — Сейдж увійшла до спальні, де спиною до дверей сидів хлоп, не гальмуючи гри. Дівчина й повагатися не встигла, як здійняла сокиру й з м'яким хруском ввігнала лезо Джеймсові в череп.

— Я СКАЗАЛА: ХАРЕ ГРАТИ!!! — заволала тим первісним криком, що носила в собі кожна людина. Сейдж повторила удар. Її гарчання потонуло в стогонах матері, чоловік якої ніяк не міг задовольнити тваринні потреби. — Здохни, здохни, здохни! — вона гатила в голову, спину та плечі, через що власні м’язи взялися печінням. — Скільки можна бахкати, сучий ти сину!?

В один момент Сейдж опустила налиту чужим життям зброю, дослухаючись до гупання акордів. Власне дихання перебивало агресивну мелодію. Повернувши голову, вона сфокусувалася на грамофоні, в якому звеселено оберталася платівка.

Подохлий Джеймс не зоставив по собі й краплини крові. Місяць кинув сяйво на розпанахане опудало, що розкинулося на підлозі.

— Срань мала... — вона шпарко крутнулася, однак не встигла зорієнтуватися, як яремну ямку пробили смичком від скрипки. Дівчина вирячилася на хлопця в лляній сорочці. М’які хвилі обрамляли круглощоке обличчя, а вибалушені очі дивилися допитливо й прямо, адже десятирічкам все здавалося цікавим, вони не ховали власної реакції.

Сейдж спробувала вдихнути, але натомість з вуст хльоснула грудка крові, заляпавши обличчя Джеймса. Коли вона шелепнулася на підлогу, густа кров забила горло, а за кілька секунд обличчя зблідло, і Сейдж померла.

Джеймс кліпнув, взявши до рук скрипку. Фермери змалечку усвідомлювали закони природи, тож він здійняв зброю над порожніми очима, заляпаними багряною рідиною, та замахнувся підборідником по трупу, пустивши юшку з носа Сейдж. Мати звила, перекрикуючи скажене стакато, а Джеймс, відповідальний за баси, загатив деревиною в такт мелодії, аж поки обличчя мертвячки не перетворилося в суцільне місиво, серед якого плавали потрощені зубки.

— Люди здохнуть, а музика вічна! — проголосив Джеймс і плюнув туди, де колись був рот. Повторив і завмер: штани напнулися. Він вперше відчув щось подібне, тому попервах злякався, не клепаючи, про що саме кричало тіло, але голосіння на поверх нижче надавало здогадкам сенсу. Джеймс поволі опустився навпочіпки, аналізуючи м’ясо, яке тепер було цілком підвладне своєму м’ясникові. Він поволі розстібнув комбінезон, заворожений округлістю, що досі бачив лише здалеку. Торкнувся грудей, з яких стікала кров. Стиснув — і щось у ньому зрушилось. Штани налились важкістю.

Він вже знав, що робитиме, коли злизав із соска кров.

***

На ранок Джеймс зацікавлено відзначив, що свині не виглядали винними — вони просто їли, як завжди. Того ж дня сокира порубала нитки їхнього дубоголового існування, а згодом, на щорічному ярмарку, татусь з мамцею смажили соковиті стейки зі свинини просто неба. Батьки проводили долонями по м’ясу, наче пестили чужу шкіру, із натиском втираючи різноманітні спеції.

— Досі жодних новин він Сейдж? — поцікавилася мамця Джеймса, простягаючи тарілочку з підсмаженим стейком. Матір Сейдж перехопили їжу, швиденько махаючи віялом, допоки випадковий чоловік позаду неї запалював цигарку.

— Як поїхала, так досі й не зателефонувала, — зітхнула жінка, впиваючись зубами у свинину.

Джеймс збудився, стежачи за тим, як мати жерла власну дитину.