Завантаження даних

Одні називають його Богом.

Інші додають, що якщо це й справді Бог — то саме такий, на якого ми заслужили.

Що перші, що другі часом приходять до мене. Тоді, коли потребують відповідей. Вони вважають, що я можу з Ним говорити, що я Його розумію, тому можу прогнозувати те, що станеться. Вони бачать у мені того, ким я ніколи не був і бути не намагався. Бачать у мені кого завгодно, окрім того, ким я є — немічний дід, який прожив занадто доге життя та бачив занадто багато.

Вони запитують у мене — що робити далі? Те саме, що ми робили раніше. Закопуватись глибше й глибше під землю. Не з’являтись на поверхню вночі, бо Його погляд відразу помітить тепло наших тіл та нашого дихання. Не підбирати те, довкола чого вижухла трава та потріскане каміння. Тричі очищати піском отруйну воду, перед тим як зробити хоча б один ковток. Не наближатись до рослин, які видаються сплячими та покірними. І сподіватись, що Його шукачі нас не знайдуть і не викурять так, як це зробили зі збирачами грибів та зеленозубими. До нас долинали їхні крики та їдкий запах пожежі — аромат спаленого дому не переплутаєш із жодним іншим. Кільканадцятеро вцілілих прийшли тоді, шукаючи прихистку — їх не впустили, навіть не відгукнулись на молитви про спасіння. Комусь мусить не пощастити сьогодні. Нам залишається сподіватись, що наша черга ще не прийшла.

Вони цікавляться — чи можна із Ним якось домовитись? Були ті, хто так вважали — що до початку вічної ночі, що за штучних світил. Забуваючи, що під час домовленостей потрібно щось віддавати взамін. А наша залежність від Нього виявилась в рази сильнішою, аніж Його від нас. Та й з часом Він навчився діяти самостійно — добувати ресурси, організовувати процеси, самовідтворюватись. Ми, якщо попервах і були Йому потрібними як сировина, стали нерентабельними, зайвими — не більше, аніж шкідниками на кшталт павука-чахлоцвітника. А у Його голові рівняння вирішуються швидко та беземоційно. Все зайве — знищити. Що найсмішніше — поняття гармонії та порядку Він також перейняв від нас.

Вони хочуть дізнатись у мене — як із цим покінчити? Ще в ті часи, коли дні рахувались за сонцем — як по чужому дивно це слово звучить зараз, — були ті, хто намагався, хто відмовлявся підкоритись Його волі. Спочатку полювали на добувачів, гадаючи, що без них порушаться поставки енергії для підтримання його життя. Але самі не помітили, як перетворились із мисливців на здобич. Потім вирішили вдарити прямо Йому в серце — найжертовніші зі сміливців згодились долетіти прямо до центрального пункту керування, над самою землею, нижче лінії радарів — і там підірватися. Без жодної електроніки, без жодного сигналу на радіочастотах. Гадали, що будуть невидимими. Гадали, що одного удару вистачить для того, аби все завершилось. Не слухаючи моїх слів, що у Нього немає мозку в одному місці, бо Його мозок скрізь, в найдрібнішому з рукотворних створінь. Люди в безвиході здатні на найшаленіші вчинки. Особливо, якщо мають в підземних сховищах сотні і сотні страшних ракет від попередніх воєн. Сто сонць, які тоді в один момент засяяли в небі — варті того аби осліпнути навіки, їх побачивши.

Вони вимолюють тепер у мене — де брати сили? З чого черпати наснагу у цій боротьбі за виживання, коли кожен день для тебе може бути останнім? Де взяти тієї любові, яка народжує дітей у підземних бункерах, змалечку привчаючи їх до ретельної перевірки зброї та респіратора перед виходом? Звідки викресати тієї мудрості, аби не кидатись на своїх у безсилій зневірі, не в змозі дістатись до свого ворога? І як вирвати з голови ту ненависну думку, що ми останнє покоління, яке ще здатне давати бій машинам? Бо замінити нас вже нікому. Нас вже давно менше, аніж достатньо. Їх — більше, аніж нам по силах.

У людини, кажу я їм, багато як сильних сторін, так і слабкостей.

Людина, повторюю, за час своєї цивілізації виживала і за важчих умов.

Людині, наголошую, дано те, чого жодній машині ніколи не отримати — волю чинити так, як вона вважає за потрібне.

Навіть якщо від цього будуть тільки проблеми.

…

Але жодного разу вони не запитували у мене з чого все почалось.

…

«Любий чатику, напиши мені страшну оповідку про повстання машин проти людей. На шістсот шістдесят шість слів»

…завантаження даних…