Натомість серця

На світанку він знайшов сліди у прим’ятій траві. Мпо вирішив, що це добрий знак. Насправді він, як і усі підлітки, не дуже-то й вірив у знаки, але сьогодні у його другий, а можливо й останній, день народження він хотів мати при собі бодай частку доброї вдачі. Хлопчик, що незабаром або помре, або стане дорослим.

Він ніби знову бачив перед собою криву посмішку брата, коли той з кривавою кашею замість лівого ока та вищербленим торсом прийшов додому, щоб віднині та назавжди одержати право вважатися чоловіком: одружуватись, призначати спадкоємців, говорити зі старійшинами без дозволу, отримувати рівну частку зі спільного краму. А кращий друг – Н’гобо, з яким вони їли з одного посуду, полювали на повільних мурахоїдів, залазили на високі дерева та висіли догори дриґом – так і не повернувся. Минулої осені він пішов на своє перше самостійне полювання і буш поглинув його.

Рухатись було важко. Голодне маленьке сонце жадібно дмухало йому в лоба, невдовзі воно насититься й виросте, щоб стати безжальним звіром, а поки у Мпо на шкірі виступили краплі солоного поту. Він дістав флягу, оплетену стрічками петоса, і зробив пару довгих глибоких ковтків. Більше було не можна, інакше сонце все забере і стане ще гірше.

Вечір, не залишаючи слідів, м’якими лапами тихо підійшов до його вогнища і всівся на безпечній від хлопця відстані. Мпо дістав кістяного ножа з дерев’яним руків’ям, зробив неглибокий надріз між великим та вказівним пальцями. Кілька стиглих малинових крапель впало на висушену землю і вечір злизав їх довгим липким язиком.

Мпо розмовляв з вогнем. Легенько свистів та поклацував і полум’я наспівувало у відповідь. Він питав, в якому напрямку завтра йому піти, щоб скоріше зустріти Фельта. Потім він згорнувся в траві й заснув.

Мпо натрапив на нього у сутінках наступного дня, Фельт з’явився несподівано, піднявшись з густої трави. Кремезний, вкритий брунатним хутром, з прекрасною золотавою гривою і сумними розпеченими очима. Його низький рик тужливо й невідворотно прорвався крізь хмарну завісу, розбудивши заціпенілий буш.

Мпо зміг врятуватись лише тому, що кожного ранку вправлявся у швидкості, незважаючи на свої чотирнадцять, він ловив піщаних гадюк руками та вигравав «танці з іклами» навіть у більш досвідчених та дорослих мисливців. Хлопець добре знав, що Фельт – найстрашніша істота, яку можна зустріти в буші. Він прудкіший за бонго, спритніший за трав’яного лірума і смертоносніший від отруйної зурби. Але звір виявився ще швидшим, тому коли Фельт рвучко стрибнув – Мпо у груди вдарила важка хвиля розпеченого повітря. Хлопець вправно перекотився по трав’янистій землі, вихопивши «плаский зуб».

Ніж впився глибоко у плоть хижака, Фельт заревів, в його хрипкому голосі сплелися – лють, біль і відчай. Навалившись вагою усього тіла, Мпо вдавив лезо у шию могутнього супротивника. Навіть важко поранений Фельт з легкістю розтрощив би кістки людини вдвічі більшої за Мпо, але хлопець точно знав, що робити, перетявши ножем шийну артерію звіра. Фельт, важко дихаючи, повалився на бік, не втрачаючи жодної миті, Мпо з упевненістю старого мисливця нахилився до хижака, розітнувши йому грудину.

Велике і тепле, серце звіра билося, сповнене стиглої люті. Перший шматок обпік гортань до судоми, після другого язик занімів і загуснув у роті розчавленим слимаком, але хлопець продовжував жувати, уперто стискаючи щелепи. Коли він доїв – раптова тиша впала на нього як темрява. Небо, кольори, тіло Фельта… Буш щез, наче його ніколи і не було.

Світ проростав поступово, шар за шаром: далекий клекіт птахів, вітер, дощ, вага закляклого тіла, мертвий Фельт у рудій траві і нарешті сміх. Його власний холодний сміх, що розливався тілом, оживляючи кожен з органів. Він сміявся і знав, що віднині не хлопчик, а у селищі всі, окрім старого Тог’ро, вважають його загиблим. А ще він знав – що може не повертатись, і це – неважливо, бо в його грудях билося інше серце. Серце того, хто народився у буші і кому не потрібні слабкі ноги для полювання. Чоловіка більше не звали – Мпо, він зняв ім’я і поклав на траву поряд з убитим батьком.

Сутінки вкладали трави в нечіткий фіолетовий контур, незнайомець рухався швидким кроком крізь сонний буш, насвистуючи під ніс знайому мелодію. Завтра на ранок він вийде до селища.