Рожева Розмазня
Я почув цей голос приблизно в третьому класі, коли розглядав себе в дзеркалі антикварної крамниці: чорні кучері затуляють пів обличчя, карі очі, ледь темніші за шкіру, великий рот з пухкими губами.
Тоді цей змовницький шепіт й озвався до мене:
— Привіт, гарний хлопчику. Радий познайомитися.
Моя шкіра вкрилася сиротами, бо у дзеркалі й досі був лиш я. У шиї аж свербіло обернутися, але я на власні очі бачив, що кімната позаду порожня.
— А ти затули очко, будь слухняним хлопчиком. Тоді й побачиш мене, — знов зашепотів голос, ніби прочитав мої думки. Повільно, я підніс спітнілу долоню до обличчя й затулив праве око. Кліпнув, і враз побачив в дзеркалі потвору: суцільний клубок шерсті, що сидів на моєму плечі, наче кіт. Його довгі павучі лапи стирчали у різні боки під гострими кутами, а чорні кігті прошивали наскрізь мої вуха та плечі. На місці ж морди, між темного хутра, незмигно світилося з десяток червоних цяток.
— Ну привіт, — знову пролунало в моїй голові, й під цими вогняними очима прорізалася нитка посмішки, що моторошно ширшала, оголюючи гості голки зубів.
Я закричав та відстрибнув назад, вдарившись потилицею об стіну. Замружився від різкого болю, схопившись обома руками за гарячу ґулю між волосся, й повільно сповз стіною. Скоцюбився, наче ембріон, ткнувшись лобом у коліна. Подивитися знову в дзеркало було рівноцінно смерті. Та все ж я повільно підвів голову, зустрівшись поглядом із власними очима. Жодного монстра там не було.
— Ет, ні, це не так працює, — захихотіло в голові. — Ти забув затулити очко!
— Хто ти такий? — прошепотів я, міцно замружившись натомість. Бачити те потворисько знову було вище сил.
— У мене багато імен, хтось кличе Куко. А от ціль одна. Хочеш розкажу, як мене позбутися?
Все ще не розтуляючи очей, я дрібно закивав.
— То слухай: щоби звільнитися, маєш згодувати мені десять душ. Краще дитячих, вони не такі пересушені, мням-мням. Для того маєш поглянути на людину лівим очком, решту я зроблю сам. А як відмовишся — з’їм тебе.
Від тих слів моїми щоками побігли сльози, а очі розчахнулися від жаху. Я вже чув за вікном дитячий сміх: друзі якраз поверталися зі школи й дорогою зупинилися на гойдалках навпроти крамниці.
— Виходь надвір, будь хорошим хлопчиком, — той солодкавий голос вже ніби облизувався.
Не відчуваючи ніг, я зробив кілька кроків до дверей. Схопився липкими пальцями за одвірок і дійсно побачив знайомий гурт однокласників. Сонце нещадно шкварило їхні брунатні плечі, а повітря повнилося дзижчанням комах. В такий спекотний полудень злу не мало бути місця.
— Ну-ну, затули очко, — злі нотки вже починали проскакувати між слів. — Оно, один хлоп'як куняє на лаві, покуштуймо його. Як аперитив.
Я глянув у вказаний бік і запхинькав: в затінку кедра сидів мій найкращий друг.
— Згодуй мені його, затули очко. А то з’їм тебе! — гарикнув голос на вухо, і я, не стримуючи плачу, міцно притис долоню до правої щоки.
Те, що сталося потім, так боляче згадувати. Мій друг раптом скрикнув, схопившись з напівсну, та судомно задриґав ногами. Його пальці зашкребли горло, силуючись повернути дихання, але знаходили саму порожнечу. Тіло хлопця легко злетіло і гепнулося головою о стовбур дерева, заплямувавши багрянцем світлу кору. Рот широко відкрився, і моя уява зобразила те чорне створіння, що кігтями роздирало губи й щоки, вгвинчуючись вглиб червоного провалля. І смоктало, смоктало…
Тої миті я втратив свідомість.
Отямився від страшенного болю в голові, кричав і бився в чиїхось руках, відмовляючися розтуляти повіки. Чув розпачливе мамине голосіння, десь зовсім поряд, та воно не могло пробитися крізь голос чорної потвори, що знавісніло вищала у вухах:
— Відкрий ліве очко, згодуй мені її! Або з’їм тебе!
Ока я так і не відкрив. Натомість з гарячкою втрапив до лікарні, де мене ввели у штучну кому.
Вдруге прокинувся у повній тиші. Сахнувся й ледь не впав з лікарняного ліжка. Спробував розтулити повіки, але чомусь відкрив тільки праву. Зліва ж пучками пальців намацав тугу пов'язку. А потім побачив маму у дверях палати та голосно розревівся.
— Тихше, любий, все гаразд. Все добре. У тебе була пухлина. Лікарі видалили твоє ліве око. Але це не страшно. Ми навчимося із цим жити. Головне, що ти живий. А Хуліо, твого друга… Хуліо задерла хижа тварина. Таке горе!
