Вир ідеї

Ніяк не можеш зрозуміти, де ти, та щойно бачиш його – свідомість одразу встає на місце. З цим чоловіком ви домовились зустрілись вчора, в тому самому барі, якась ще ненав’язлива розмова у вас виходила… Швидко оглядаєшся: твої ноги прив’язані до ніжок стільця, руки – за спиною. Легка паніка.

– Зачекай, тихо, – озивається чоловік. Ніяк не можеш згадати імені. – Сиди тихо, я тобі поясню, але ти маєш вислухати, щоб зрозуміти, правда?

Витріщаєшся на нього, не в змозі сформулювати свої думки у слова. Тебе починає трясти.

– З чого б це почати… Дарма прийнято вважати, що все погане трапляється з незнайомцями і ніколи не трапиться з тобою особисто, правда ж?

Чоловік обходить тебе, і тепер помічаєш у нього в руках ніж. Ти випрямляєшся та намагаєшся проковтнути густу слину, яка встала посеред горла.

– Знаєш, ми вже бачились з тобою раніше. Так, ще в дитинстві, лише один раз – але це визначило тоді курс всього мого життя. Ось, бачиш шрам? – він простягає ліву долоню. – Тоді, на березі Азовського, старшаки лупили малого мене, пригадуєш? Зрештою, я впав на шматок скла та розрізав руку, а ви повтікали.

– Розв’яжи, – нарешті видихаєш. В пам’яті винирнув якийсь спогад з сонцем, але в голові все одно зараз вир інших думок, тому ніяк не виходить пригадати, хто ж це перед тобою.

– Так от, я тоді одразу не зрозумів, що відбулось. Роками собі жив, навчався, працював і не знав, що тоді, через цю рану, вона потрапила до мого тіла. Та ось кілька років назад я відчув порух, – чоловік почав водити кінчиком ножа по собі. – Вона поплила по судинах, а іноді скорочувала собі шлях, прогризаючись через якийсь м’яз чи орган. Її порух я відчував жахливим болем, жодні ліки мені не допомагали. Коли вона потрапила мені до ока, тоді нарешті побачив, що воно таке. Зрозумів, що потрібно її витягнути, – він починає розстібати свою сорочку. Ти бачиш десятки шрамів – старі та геть свіжі, грубі та тонкі. Низ живота він наче взагалі роздирав нігтями, риючи десятки разів. – Я ловив її!

– Розв’яжи, розв’яжи! – ти починаєш підскакувати разом із стільцем.

– Ні, –чоловік кладе свою ліву руку тобі на плече, – хтось має зрозуміти, відчути, як сильно це пересрало мені життя. І так вийшло, що це і твоя провина.

Він прицілюється десь нижче шлунку та встромляє ножа собі у живіт, потім, стогнучи, веде ним до правого боку:

– Вона зараз в печінці, але любить хитрувати, – посміхається. З рани хлинула кров. Чоловік витягує ножа та кидає його на підлогу поряд. – Повір, тебе було в рази легше знайти, – на цих словах, дивлячись тобі в очі, запихає руку собі в черево. Його лице скручує гримаса, при цьому рука, не зупиняючись, продовжує проштовхуватись між органами. Раптом він викручується: – Полізла!

Різко висмикує правицю, за нею з живота виливається ще більше крові. Чоловік байдужо викидає кусок себе кудись вбік та швидко повертає руку всередину. Тепер продирається кудись під грудину. З кожною секундою все більше скручується перед тобою, він починає кашляти кров’ю, та все одно продовжує. Напружено спирає голову тобі на друге плече:

– Ось вона, – тихо шепоче чоловік і пробує випрямитись, та ноги підкошуються, тому він опускається тобі на коліна. Розуміючи, що в нього залишається не так багато часу, він швидко витягує руку. В пальцях чоловік затискає кусок плоті, а його кривавий вишкір повідомляє: – Тепер твоя.

Ти швидко зціплюєш губи, та чоловік починає дертися нігтями, проштовхуючи фарш тобі до рота. Відчувши його дотик до ясен, одразу починаєш блювати. Між вами тепер мішанина з його крові, кусків органів, та твоєї блювоти.

Чоловік кладе руки тобі на плечі, посміхається та обіймає, міцно притиснувшись:

– Вдалося…

Тепер озираєшся на ножа, що лежить поруч. Згадуєш про море, берег та дітвору. А також як над тобою знущались старші діти. Вони насміхались, обзивались, штовхались. Дивишся на шрам на своїй лівій долоні: розріз був такий глибокий, що з нього без зупину тоді текла кров. До вологого одразу наліпився пісок, він був повсюди, його було не позбутись: забираєш одну піщинку – ліпилась сотня інших. Шліфовані шматочки моря проривались до рани, в надії зав'язнути в плоті.

Дістаєш телефон та надсилаєш в чат: «Вже вибігаю, зустрінемось у барі». Кладеш долоню на свій правий бік. Ховаєш ножа – задум вдасться.