Для тебе я Отець

— Це все Янек! — тицяв пальцем хлопчик.

Чоловік забіг до сараю й поглянув на одноокого хлопчину. Той стояв з розстібнутим паском і перемотував зап’ясток ганчіркою. Лицем роз’їхалась посмішка чеширського кота. На присипаній соломою землі лежала дівчина. Розірвана суконька задерта вище поясу, а внутрішніми частинами стегон стікала кров. Не пручалась і не кричала, тільки беззвучно плакала. Синці потворили білосніжну шкіру.

— Ти що накоїв, дрібний виблядок? — проричав крізь зуби чоловік.

— Все одно скоро помре, — посміхався Янек.

— Тупорилий рукоблуд, — шия чоловіка пульсувала випуклими венами.

— Що? Ви з дядьком Блажеком постійно так робите.

— Але не з жертовними дівами, — обличчя почервоніло наче перестиглий помідор. — Трахай кого завгодно, хоч сестру, але не тих, кого ретельно обираємо і ловимо. Тепер ця хвойда зіпсована.

— Хто, вона? — чмихнув Янек. — Доросла зовсім, років дев’ятнадцять. Точно хтось до мене попсував.

Чоловік наблизився і з розмаху ляснув хлопця зворотною частиною долоні. На щоці лишився кривавий узор у формі величезного персня.

— Ти як зі мною говориш, дрібний педик?

Посмішка Янека зникла, очі втупились долу.

— Пробач, батьку.

— Я скільки разів буду повторювати, щоб не називав мене так? А? Тупий шмат лайна. Весь в матір.

Янек стиснув зуби.

— Пробачте, отче.

Чоловік голосно видихнув, потер очі.

— Церемонія відбудеться пізніше.

— Ти їдеш? — тихо спитав Янек.

— Авжеж, блять, їду. Блажек про всяк випадок має план. Церемонія відбудеться, за будь-яку ціну.

— А з цією що?

— Як це, що? У ліс її.

— Ба… Отче, там вовки вночі.

Отець схопив Янека за комір, наблизився до вуха. Той відчув запах піни для гоління і алкоголю.

— То махати піструном — дорослий, а лайно за собою прибрати духу не вистачає?

Янек тяжко проковтнув повітря.

— Це твій останній косяк, — додав отець. — Ще раз… заберу й друге.

Юнак інстинктивно потягся до ока, але вчасно зупинився.

— Це що таке? — чоловік тицьнув на перебинтований зап’ясток.

— Сучка дряпалась.

— Шмаркач, — хитав головою отець. — Навіть тут обісрався… Веди її в ліс. Повернусь за дві години.

У дверях чоловік розвернувся, дістав небезпечну бритву і вказав на хлопця.

— Пам’ятай, Янеку: милість моя має межі.

Хлопчина наблизився до дівчини, почав підіймати, але та закричала. Пручалась, дряпалась і кусала. Янек ударив її кулаком в зуби і та втратила свідомість.

На одному плечі ніс дівчину, на іншому — лопату. Зайшовши достатньо глибоко в ліс, він озирнувся й поклав бідолашну на траву. Тоді відступив і виблював під дерево.

— Господи, Аґнішка, не сильно? — прошепотів він, прибираючи волосся з гарненького личка. — Все мало виглядати натурально.

— Так! — тихо відповіла дівчина, розплющивши очі. — Боляче, але не так, як від… — Сльози ринули по щокам.

— Все-все. Більше цього не буде, обіцяю. Старий покидьок поїхав, у нас є час аби втекти.

— Янек, мені страшно, — вона тремтіла.

Хлопець хотів пригорнути, але побачив як та обіймає коліна й сахається. Тому не став.

— Ходімо! Я підготував човен.

— Добре ти придумав з кров’ю, — Аґнішка взяла його зап’ясток.

— Якби на тобі не було слідів, він би щось запідозрив. Клятий параноїк.

Місяць ледь пробивався кволим світлом крізь густі крони дерев. Дівчина сахалась кожного звуку, але хлопець заспокоював.

Пролунав хрускіт. Вони озирнулись. З-за дерева витріщались очі.

— Це олень, — видихнув Янек. — На них ніхто не полює, от і не бояться людей.

Незабаром вони дійшли берега.

— Трясця. Лишив його тут. Я швидко пробіжу вперед, може течія віднесла. Будь тут.

— Ні, — дівчина підскочила і обійняла. — Благаю, не йди.

Янек пригонув її до себе й зарився носом в біле волосся.

— Пообіцяй, — вимагала вона.

— Обіцяю!

Вони рушили вздовж течії. На горизонті з’явився темний силует біля води. Човен. Хлопець підійшов ближче й спробував заглянути. Щось округле виглянуло зсередини.

— О, боже, Янеку! Вони знайшли нас.

— Ковдра. Це ковдра…

Пролунав постріл. Раптовий і гучний. Аґнішка не встигла крикнути, лиш закрила вуха. Янек упав. З ноги пирснула кров. Він навіть не зрозумів що відбулось, як з лісу неподалік вийшли двоє.

— Я ж казав! — сміявся бородатий здоровань, закинувши гвинтівку на плече.

— Так, Блажеку, — погоджувався отець. — У нього є яйця. Хоч і не на довго.

Янек щосили закричав, коли побачив відірвану стопу. Аґнішка впала на коліна й щосили тиснула руками на вуха. Здавалось, ліміт сліз вона виплакала, тому очі просто панічно бігали.

— Забери її, — отець дістав бритву.

— Ні, — плакав Янек, — Благаю, батьку…

— Для тебе я отець.