Ванна кімната

Не маючи ні честі, ні грошей, я вбила свого пана, поки він намилював свій член. Кров Станіслава залишилася в роті солоним присмаком, а його крик ще відлунює у вухах. Але цей крик торкнувся не тільки моїх вух.

Забравши зі штанів пана гаманець, що повниться купюрами, я обережно залізла на умивальник та пірнула у дзеркало. За чотири скорочення серця, тобто за секунду, вхідні двері ванної кімнати вдарилися об стіну. Звук пройшовся нервовими закінченнями й моя шкіра вкрилася сиротами.

Червона райдужка очей пана Богдана завжди викликає в мене тремтіння, але зараз в мене по-справжньому холодіє душа. Він водить поглядом по підлозі, вивчаючи сліди мого злочину. Хіба я впускала свій бейдж?

Кроки його нечутні. Я притискаю вуха до маківки. Мій хвіст застиг каменем. Дай боже ноги, а чорт колеса та щоб хоч день прожити в безпеці без цих кровососів!

Вампір подивився на дзеркало. Нудота підступає до горла. Спина обливається потом. Перед очима спалахують картини спальні пана Богдана. Його тіло наді мною. Гола вампірка в тому ж ліжку. Погрози про смерть.

Мені забракло повітря і я відчуваю, як починаю задихатися в цьому задушливому дзеркалі.

Пан зупинився поряд з раковиною. Мені здається, що він дивиться мені в очі. Мені здається… Я молюся про те, що мені це просто здається. Вампіри сліпі до дзеркал. Це лише прикраса для них, то чого ж цей досі стоїть переді мною?

Ця падлюка замахнулася, тож я вимушена вистрибнути з дзеркала, поки не залишилася в ньому навіки. Перечепившись через раковину, я полетіла прямо до ніг вампіра та тихо застогнала від болю в плечі. Він зупинив кулак прямо перед склом. Від його повільної посмішки я застигла на місці та міцніше стиснула гаманець в руках. Шалений погляд вампірських очей точно не асоціюється в мене з безпекою, яку я так бажала ще мить тому. Все повинно було бути не так.

– Кохана.

Його голос тихий. Я відповзаю холодною плиткою, важко дихаючи. Плече горить від болю.

– Кохана, ти вбила мого брата.

Він наступає точнісінько на моє плече. Я видаю короткий вигук. Очі наповнилися сльозами. Вампір опускається нижче, торкається мого хвоста. Щось промовляє, але в мене не виходить розчути. Чому я не можу розчути? Чому в мене не виходить? В мене не виходить ворухнутися, в мене не виходить заговорити… Все моє тіло просочується біллю лише від маленького вивиху плеча. Я кричу, вже не тримаючи себе в руках. Мій крик залишається всередині.

– Дякую, – нарешті пробивається чоловічій голос через пелену тиші.

Мені вистачає сил подивитися на тіло в душовій кабінці. Старший вампір сидить там з закоченими очима. Тепер до мене приходить розуміння: я не хотіла вбивати свого господаря. Цього ніколи не було в моїй голові до того дня, як я зустріла пана Богдана. І я б ніколи не залишила такий очевидний доказ злочину, як іменний бейдж.

В мене залишилися лічені секунди життя. Перед очима лише рожевий кахель. Мій колишній змушує мій мозок померти, щоб я не видала його плани. Все, певна річ, заради влади.

Майже опустивши повіки, я помічаю, як у мертвого пана сіпнулася рука. Його шкіра позеленіла, а пан Богдан так і не звернув на це уваги. Сьогодні з ванної кімнати ніхто не вийде живим.