Душний Злидень
Дмитро Федорович Тарап – слюсар четвертого розряду. Як завжди після получки, повертався додому налиганим в зю-зю. Духмяна, літня ніч, пашіла рештками денної спеки. В узліссі, по якому продирався Дмитро Федорович, щоб зрізать шлях додому, стояв млосно-гнилий аромат. Комарі, розміром з вгодованого хряка, роїлись довкола тіла слюсаря, а всіляка комашня чомусь, наровили залізти йому в ліве вухо. Можливо, через те, що саме зліва, світили ліхтарні стовпи автостради, які трохи підсвічували стежину. Коли ж світла було зовсім обмаль, блукач Дмитро Федорович діставав свій новенький динамо-ліхтарик. А новеньким той був, бо ними вже третій місяць видавали половину зарплати пану Тарапу
— Йобаний Кравчук, — бубонів собі під ніс слюсар, спотикаючись на нерівній топтанці, і час-від-часу жужикаючи ручним ліхтарем.
— Нічого, скоро вибори. — продовжував він самотнє ниття — Буду голосувать за комуністів. Хоча комуністи вже не ті. Нікого до стінки не поставлять. Самі все накрали. Клоуністи-комсомольці. Блядь.
В цю мить Дмитро Федорович, не впоравшись з переставлянням ніг, впав рачки та смачно поцілував рідну земельку усім писком.
— Та шоб його, і тут раком поставили, — простогнав чоловік, п’яним лепетанням — Ех, я би зараз, і сам когось раком поставив.
Поки він намагався прийняти прямостояче положення, в його голові промайнули різні хтиві о́брази.
— Може, ну її, мою швабру. Піду краще до Зінки. Хоча Зінка – простітутка, без могорича не дасть. — гнівно пробуркотів він.
Та тільки-но слюсар, наче качка, сперся на товсті ноги, перед його розмитим поглядом постала молода дівчина. Струнка, висока, тендітна як хворостинка. Але було в її вигляді щось насторожливе: Одягнена у якесь замурзане драння. Брудне, руде волосся, повністю закривало лице.
Дмитро Федорович не віря своїм очам, почав чимдуж підсвічувать загадкову постать. Його кулачок поривчасто стискав важіль динамо-ліхтарика, що видавав мерехтливе світло і скрижатіння. В хмільних мізках знову розмаїлись бажання. Дивний вид дівчини, анітрохи не бентежив старого хтивця. Брови чоловіка полізли на лоб, під солом’яно-пожухлу шевелюру, а тонкі губи скрутилися в трубочку.
— У какая, — протягнув Тарап з натяком.
Але дівчина, замість відповіді, поставила свої долоні на землю, а ноги різко підняла догори з усім тулубом. У супроводі огидних, кректастих звуків її руки, на яких вона тепер стояла, почали виламуватись наперед так, що лікті стали нагадувати коліна. Долоні ж, набрякли і розширились, перетворившись на спотворені слонячі стопи. Ноги зробили в повітрі шпагат, але потім опустилися ще нижче, обабіч тулуба, поки стегна не стали замінниками плечей. Пальці ніг видовжились і вкрились кривими пазурями. Її голова безладно тіліпалась ззаду, як непотріб, а довге волосся обвисло донизу. З того місця, де мала бути розкішниця, виліз якийсь неймовірно мерзенний відросток, що нагадував велетенського хробака з пащекою повною дрібних іклів. Дмитро Федорович відмовлявся у це вірити, але й не міг відірвати погляд. Його серце сповнилось невимовним жахом і огидним страхом. Кров, здавалося, перетворилась у застиглий холодець. А в череві він відчув пустоту, як при вільному падінні. Тільки рука, яка тримала ліхтарик, наче набула самосвідомості, і несамовито качала важіль динами.
— Ааа… бля, якого хуя! — закричав слюсар, як востаннє. Його небрите, пухке обличчя перкособочилось. Не придумавши нічого кращого, він жбурнув у істоту ліхтарик і чкурнув щосили.
“Вйобувать! Вйобувать! Вйобувать!” — тільки це крутилось в його думках. Він не розумів куди бігти, де ховатись, і чи ця потороч переслідує його. Ноги самі неслися, як на льоту. Дмитро Федорович так перенапружив свій організм, поки ломився, кабанчиком, крізь кушнарі, що в його очах почало темніти. Перезбуджений слюсар, із ще більшим жахом, усвідомив, що зараз знепритомніє і залишиться повністю беззахисним…
Дмитро Федорович прокинувся посеред дитячого майданчика, свого подвір'я, рано вранці. Його оточував переполоханий натовп.
— Та це ж Дімон, — пролунав чоловічий голос — тільки якийсь він, вже не той. Весь посивілий і блідий.
Дмитро Федорович намагався плутаним криком пояснити, що йому явилось вночі.
— Треба зібрати ополчення з озброєних чоловіків, і маршем йти на Київ! — врешті почав волати він.
— Пропав чоловік. Зовсім до білочки допився. — констатувала якась жіночка.
Скоро примчались санітари й забрали невгамовного Дмитра Федоровича. Натовп, надивившись вистави, почав розходитись.
А одна маленька дівчинка побачила, як на землі валявся динамо-ліхтарик, та підняла його з пилу. Ліхтарик був майже новий, але з якимись маленькими подряпинками. Дівчинці дуже сподобалась знахідка. Вона пару разів їм жужукнула і переконавшись у його справності, забрала собі. Та й кудись побігла.
