Вони сплять у ваших ліжках

З дитинства люблю жахи. Особливо ті, що про всіляких потвор. Одна думка про них змушувала оминати в темряві шафи та дзеркала, коло яких найчастіше миготіли зловісні силуети. Я панічно ховав ноги під ковдру щоночі, а потім ще довго заспокоював себе, намагався змусити серце сповільнитися, не бити тривогою прямісінько мені у скроні.

Мені подобалося не відчуття безпричинної паніки, щойно в кімнаті залишався тільки звук клацання годинника. Як мороз пробігав по шкірі, а голос наче завмирав разом зі збитим подихом в горлі. 

Приємніше за це було лише розповідати історії та дарувати це незабутнє відчуття безпорадності іншим.

Роками докучав одному приятелю, що був надто до всього чутливий. Він так смішно заперечував кожну наступну мою розповідь про потвор, званих демонами чи привидами. Наче не вірив жодному моєму слову. А згодом жалівся, що буцімто через мене йому некомфортно залишатися в темряві.

Ці жартівливі звинувачення ставали найбільшою нагородою.

Якось у нього з’явився кіт. Великий, рудий та пухнастий. З такими вухами, що схожі на рисячі. Він обожнював свого господаря і всіх гостей, що були спроможні приділити йому увагу. Вмощуюсь у когось на колінах, це руде щастя легенько випускало кігтики. 

Мій приятель захоплювався цим створінням. Я ж лише спостерігав.

Часто бував у нього в гостях. Не в останню чергу щоб подивитися в яскраво-зелені очі, що пробирали морозом до глибини кісток. Звісно, я не упускав можливості поділитися з приятелем історіями про деяких чотирилапих потвор. Порівнював гостроту кігтів його улюбленця з деякою холодною зброєю, та йому було лише смішно. Він часом віджартовувався, що з такими лапами котик би вже давно його позбувся, щоби не займав зайвого простору. Але ж вони найближчі один одному. 

Той приятель навіть здобув звичку засинати на спині, бо щоночі йому на груди лягав кіт, зігрівав своїм теплом та заспокійливим муркотінням. 

Одного разу, він зізнався мені, що йому страшно вночі розплющити очі.

Коли він відчуває вагу, наче на самому серці. 

Коли кігті входять у шкіру, наче у тепле масло.

Коли щось дрібно рухається та наче гирчить над вухом.

Коли гарячим повітрям обдає обличчя.

Коли часом шкіри торкається щось м’яке і гостре як голка.

Йому лишалося тільки вірити, що це його вірний друг та улюбленець з м’якими рудими лапками.

Намагатися взяти контроль над своїм тілом, що безперервно дрібно тремтить.

Переконувати себе, що якщо розплющить очі, то побачить зелені, виразні, з величезними чорними зіницями та легкою нудьгою у погляді.

Якогось дня його не стало. Експерти констатували якусь кількість ножових поранень, відірвану ногу, відсутність слідів боротьби. Витратили цілий місяць, та так і не знайшли ані зброї, ані кінцівки, ані злочинця. Кота вони теж не знайшли, але яка би тварина не втекла, коли стільки людей влаштовують галас в її домі. 

Слідчі багато чому дивувалися. Я ж лише спостерігав.

Бо я завжди знав, що вони сплять у ваших ліжках.