Після запаху дохлої риби

Дерев’яна веранда бабусиного будинку скрипить під моєю вагою. Товста вовняна ковдра огортає плечі, а долоні обпікає гарячий кухоль з трав’яним чаєм, який пахне чебрецем, валеріаною і чимось гірким, підозрюю, від домашнього коньяку бабусі. Впхала той кухоль наказавши випити до дна. Слухаюсь мовчки, хоча в роті досі залишився металічний присмак — кров, яку періодично відхаркую.

Сонце ще низько, але світить неприродно яскраво, як після вибуху. Світ взагалі здається занадто чітким, ніби реальність затягнули поліетиленом. Пташки цвірінькають. Сусідка по той бік паркану вішає підгорілі простирадла. Усе навколо намагається виглядати нормальним. Брехня.

Минулої ночі повітря в селі стояло занадто густе — його можна було пити ложкою. Комарі не дзижчали. Пси не гавкали. Навіть сова за хлівом сьогодні мовчала.

Притулившись до стіни навпроти вікна, стискала ніж, яким дід колись різав свиней, — так сильно, що кісточки збіліли, а лезо подряпувало плече. В очах пливло, але щойно пробувала заплющитися бодай на кілька секунд, мене миттєво охоплювало непояснюване відчуття, ніби по кімнаті щось повзе та чекає, коли здамся.

На шиї знову почало пекти. Машинально провела пальцями по шкірі — й відчула свіжі подряпини. Їх могла залишити лише людина, але не пам’ятаю, щоби їх робила. У голові спалахами спливають уривки — хліб, тління, волосся, просочене чимось на кшталт риб’ячого жиру. Я труснула головою проганяючи сонливість: більше не можна чекати — що буде, те й буде. Живемо лише раз.

Взувшись, схопила ліхтар, ніж, накинула дідову куртку і вибігла на подвір’я. Повітря одразу вдарило в обличчя різким, вологим і смердючим до крику, запахом дохлої риби. Кожен мій крок відлунював хрустом — але не стебел, ні, це більше нагадувало хрускіт суглобів. Такий самий, як тоді, коли п’яний дід, за терміновою потребою бабусі, підрізав виноград і впав униз. До речі, так він помер.

Ці думки відволікали поки я йшла в бік поля. Під ногами — старі клумби, які бабуся садила навесні проклинаючи виноград і діда. Тепер вони були сухі й мертві, але один мак розплющив пелюстки, коли я проходила повз. У його серцевині — людське око. Воно стежило за мною, поки не зникло з поля зору. Час було згадати хоч якусь молитву. В голову нічого не лізло, окрім: «Господи, помилуй». Все ж таки прокльони, що я антихрист, подіяли — усе забула.

Поле починається за двома вулицями. Трохи далі — старий завод. Переступаєш останню яму — і ти на місці.

Зупинившись посеред поля — пшениця завмерла. Промінь ліхтаря освітив землю: з-під колосків стирчали бліді дитячі пальчики. Все ж таки пригадала кілька слів із молитви. Поверхня почала тріскатися, з розломів піднявся густий, смердючий пар. У ньому відчувався запах гнилизни.

Земля, м’яка й слизька, почала тягнути мене вниз. З-під ґрунту з’являлися руки — бліді, роздуто-гнилі, з темними плямами. Вони чіплялися за мої ноги. Спроби вирватися, лише погіршували ситуацію. Пальці рвалися, але тримали міцно — аж поки він не підійшов. Фермер. Його обличчя було брудне, з запліснявілими ранами, і, не дивлячись мені в очі, він підняв серп.

Перший розріз — по плечу. М'ясо розійшлося з глухим звуком, шматок за шматком. М'язи розпадаються в його руках, і він кидає їх у мішок, не звертаючи уваги на мої спроби вирватися. Мене вириває, блювота стікає по сорочці. Йому байдуже — він вже перейшов до моїх ніг. Все, що могла зробити, — брикатися і давитися парами поля.

Фермер ріже вздовж стегна, важко примовляючи: «Дитяче м’ясо — найкраще добриво». Не поспішаючи перетворююся на компост. Серп рве сухожилля. Я ще жива. Все відчуваю.

Розпоровши живіт, він вивертає нутрощі — теплі, слизькі, розпластані по землі. Закидає їх у мішок, поки обрубки мого тіла лежать на зім’ятій пшениці. Нахилившись, він відділяє шкіру з мого обличчя — вже не можу кричати, бо в горлі немає голосу. Перестало бути видно, але чутно ще довго, як він ріже останні шматки.

Газета «Правда»

З 31 серпня на 1 вересня в селі Старий Бур стався вибух на території старого рибного заводу. За попередніми даними, причиною трагедії стала нестабільна хімічна сполука, яка зберігалась із порушенням техніки безпеки.

Внаслідок інциденту над заводом здійнялась токсична хмара. Місцеві жителі, які вдихнули отруйні випари, почали скаржитись на галюцинації. Декілька осіб госпіталізовано з симптомами гострого психозу. За словами судмедекспертів, деякі з загиблих перед смертю проявляли ознаки страждань — на їхніх тілах виявлено сліди самотравмування та блювоти, зокрема постраждалі власноруч роздирали собі тіло.