Сама винна

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Сичить, шипить за дверима. Звук проникає через ніздрі, обпікає нутрощі. То не від тебе тхне паленою шкірою й волоссям? У тісній шафі між його сорочками й шерстяними костюмами ніде взятися вогню. А він би так допоміг зараз, правда?

Чиркнути б сірником й пожбурити в кислу калюжу блювотиння на килимі. У погано пережований шашлик і коньяк. На його улюбленому пухнастому білосніжному килимові. Скільки разів ти отримувала ляпаси, коли він помічав на ньому бруд? Плями. Як тепер оце відпирати? Та-ак, рятівний сірник, і стояти раком з щіткою і мийним засобом не довелося б. А так — сама винна.

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Добре, спалити все до бісової матері ти не зможеш. Що далі, люба? Він зараз дошкандибає сюди. Хай і вщерть п’яний, побачить безлад у спальні, зчинений тобою з переляку. На шиї ще не зійшли синці від його товстих пальців. Будуть нові. Багряні на синьому. А ти не любиш, ні синій, ні багряний. Завтра він проспиться і скаже, що нічого не пам’ятає. А жах, що плюскотітиме на денці твоїх великих сірих очей не помітить.

Повірила? Звісно, що помітить. Упиватиметься ним, сьорбатиме жадібно, белькочучи, що ти сама винна. Сама винна.

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Зупинився за дверима. Тебе ніде нема, а спальня — остання кімната в будинку. Ти ненавидиш цей холодний і стерильний мармуровий склеп. Ти зогниєш в ньому живцем.

Повипадають твої пишні коси. Він боляче штурхатиме в спину, бо «чо’ волосня кругом?». Шкіра почервоніє, полущиться й вкриється струпами. Такі ж були, коли він тебе голу тягав по гравію за ногу. Під очима поселяться темні впадини від безсоння. Бо пильнуватимеш, щоб жодна частина твого тіла не торкалася його під ковдрою. Змарнієш, зсохнешся. Скільки ти сиділа останній раз замкнена у цій спальні? Три дні? П’ять? Він десь поїхав, а ти соромилася покликати сусідів на допомогу. Бо тоді вони про все дізналися б. І ти була б винна. Сама винна.

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Він у кімнаті. Човгає мов старигань. Чим це він шкребе? Взяв сокиру з гаража? Любить лякати нею і хвалитися, що зарубає тебе на задньому подвір’ї й зариє за лісом. Ніхто не знайде, у нього ж зв’язки. Скаже, що ти була поганою дружиною, кинула його і близнят. Хвойда паскудна, істеричне стерво.

О-о, не плач, люба. Поглянь на це з іншого боку. Тоді твої страждання скінчаться. І байдуже, хай думають, що ти сама винна. Сама винна.

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Вас розділяють лише дверцята шафи. Добротні, дубові, кольору венге. Сам обирав. Дурна баба нічого в цьому не тямить. Дурна баба має тямити, як варити їсти, розсувати ноги за його найменшим натяком і няньчити дітей. Він забере твоїх дітей, люба. Яка зі зниклої хвойди мати?

А пам’ятаєш, якою ти була? Скільки мала планів, бажань. Піднятися на Піп Іван. Вивчити французьку. Пірнути з аквалангом у Червоному морі. Відкрити квіткову крамницю. Відвідати Марокко. Вже не плачеш? Добре. Поховай свої мрії. Вони не здійсняться — ти сама винна.

С-с-ш-уп, с-с-ш-уп.

Дверцята безшумно прочиняються. Петлі ж бо добре змащені. Якось ти скрипнула ними вранці, діставала чисту сорочку. Розбудила його. Була шмагана ременем. Отой шрам на сідниці — то ж від пряжки?

Місячне світло відблискує на довгому кривому лезові, що залазить у шпарину. Щось новеньке, правда? Такого ще не було, щоб косою. Навіть п’янющий, цей чорт вигадає, як тебе катувати.

Ти принишкла в очікуванні. Майже не дихаєш. Правильно, мерці не дихають. Тренуйся, готуйся. Хтозна, може сьогодні якраз той день?

На лезо лягає бліда рука, довгі пальці стискають метал і рвучко ковзають до його кінця. С-с-ш-уп. Покажися, люба, нема чого соромитись. Перед Смертю усяк рівний.

Смерть ховається під глухим каптуром. ЇЇ темна довга сорочка просочена вологими плямами. На килимі багряніють сліди. Простягаєш руку, та тобі вкладають до неї держак коси. Кличуть за собою. Вниз сходами, так само поплямленими червоними відбитками ніг. На лівих бракує мізинця. Він гепнув був по твоїй ступні молотком, палець довелося ампутувати.

Тебе лякає тиша, давить на лоба.

Біля сходів на боці лежить тіло. Навколо нього темна лакова калюжа. Він застиг, обхопивши широкий поріз на шиї. Страждав? Кликав на поміч?

Ти вмочуєш пальці у кров біля його скривленої пики й пишеш на кремових шпалерах: «Сама винна». І стоїш розгублена в порожній хаті.