Німі

– Марі, ти також це чуєш? - в нічній сорочці стояла Керолайн. Вона другу ніч блукала, як мара, відколи вони гостювали тут.

Вона вже хотіла відмахнутися від неї, але в цей момент щось покотилося сходами вниз.

– Це у підвалі, так? – прошепотіла дівчина з рудим волоссям.

– Певно що, – Керолайн озирнулася до коридору. Двері були розчахнуті.

– Чому ти двері не закрила? – насупилася Марі.

– Ніби вони нас почують, – усміхнулася чорнява смуглявка. – Не вистачало боятися німих.

– Вони ж німі, а не глухі, – примружила Марі очі з просоння.

– Одне іншому не заважає, – подруга дістала з комоду другий ліхтарик.

– Яка ж ти добра.

– О так, я найдобріша. – Вона блимнула світлом, перевіривши чи працюють батарейки.

– Колись тобі за твій язик зашиють рота, – роздратована, Марі встала з ліжка. – Клянусь.

Дівчата повільно рушили донизу. Сходи скрипіли, підгинаючись під стопами. Керолайн завмерла, озирнулася, виглядаючи з перил, як в'язень за гратами.

– Щось бачиш? – Марі зиркнула вгору, на коридор. В сусідній спальні  бачили десятий сон господарі.

– Нічого. Ходімо.

Хата просякла пліснявою, смородом за добрячу кількість років. Воно звикається, але два дні тому – це був суцільний жах.

Керрі попереду світила ліхтариком на всі боки. Опудала, висіли на стінах, як охоронці. Голова оленя проводжала їх поглядом. Скрип, і ще один.

На сходах світилося два ока. Цілковита тиша навкруги стала важкою. «Якби вони могли говорити, було б набагато краще», – Марі не рухалась, поруч із нею і Керрі завмерла.

– Вимкни ліхтар, – штовхнула вона ліктем подругу і та натиснула на кнопку.

Вони повзком рушили до подвійних дверцят, що вели у підвал. Керрі вже дотягнулась до ручки, сподіваючись встигнути влізти всередину, як щось її схопило за плече. Дівчина верескнула й відкинула ліхтарик подалі. Марі поруч взялася за найближчу вазу.

Ввімкнулося світло. Посеред вітальні стояв містер Ґлазгов. Його складки обличчя, як в бійцівського пса, насупилися. Він вистукував пальцями кожне слово лютуючи. Але хто б його сприймав всерйоз? Втомлений, похмурий пес, що навіть гавкати не вміє.

Керрі показала жестами: «Ми вирішили перевірити що внизу. Чули, як щось падало».

«Падало? Ви впевнені?» – нахнюпився він ще дужче.

"Так".

"Гаразд, мені потрібен ліхтар", – кивнув їй власник будинку, діставши свою рушницю з кріплення під опудалом кабана.

– Моя допомога потрібна? – запитала Марі.

Дядечко помахав головою «Ні».

– Тоді я піду спати…

«Дикун», – глянула рудоволоса на опудал, та попленталась до ліжка.

***

Зранку Марі розбудила Кейсі, одна з дочок хазяїв. Вона була із золотистим волоссям, завжди усміхнена. Іноді, аж занадто. Її прозивали сонечком. Також німа, не те що старша.

«Ходімо, мама вже накрила стіл», – пояснила дівчинка.

Ще не встигла Марі оговтатися зі сну, як мала взяла її за руку й потягнула вниз. Окрім місіс Маделіни, яка очікувала за столом, заставленим свічками, нікого не було. Марі скромно присіла навпроти, за нею повторила Кейсі. Дівчина привіталась до власниці, а та окропила її неприємним поглядом.  

На старій газовій плиті щось булькотіло. Вогонь палав, на кухні парувало. На високій каструлі калатала кришка.

«Час їсти», – нарешті усміхнулась місіс. Переставивши каструлю на візочок поруч, жінка покотила її до перекошеного столу. Кейсі від захоплення плескала у долоні. Марі очікувала, коли подадуть страву, в передчутті чогось… незвичайного? Розставивши тарілки, Маделіна пересунула свій горщик, що їдким запахом розлетівся кухнею.

Рудоволоса почала помітно нервувати, коли під ніс сунули зелену гидотну суміш. На поверхні плавало щось, аж поки Марі не розгледіла дещо. Обличчя її стало схоже на театральну маску, дівчина тремтіла від жаху, верещала. Всередині плавала шкіра, згодом випливло і око.

– Сиди! – взялась дівчина за спинку стільця. – Якщо ти хоч ворухнешся, стара курво, то я тобі розтрощу пащеку!

Жінка задрижала від гніву і стукнула по столу.

– Не рипайся! Я за себе більше не відповідаю. Ви всі – безмовні чудовиська. Ти вбила власну…

Постріл. Гул розлетівся по кухні разом із мізками. Позаду падаючого тіла Марі стояв з рушницею Маркіз Ґлазгов. На візку, із зашитим ротом, схожа на овоч, сиділа Керрі, накачана психотропами.

За вікном виходило сонце. Маделіна розливала в тарілки страву, що запахом зливалась із гниттям будинку. Кров, що окропила скатертину, доповнювала картину. Сімейне застілля, що може бути краще?

Всі взялися за руки, навіть Марі доєдналась до їхнього столу, розлігшись на стільчику, з головою у формі місяця. Перші промінчики осяяли кухню. Ось вона, тиша. Сніданок на світанку.