Мертве озеро

Магазинчик розкинувся всього на кілька рядів із найнеобхіднішими товарами. Ряд із пивом, чіпсами й несподівано — соками, далі — з автомобільними мастилами та ще бозна-чим. У третій ряд дівчина навіть не пішла — й так було зрозуміло, що, окрім снеків, інших продуктів у цьому магазинчику біля заправки не було.

Сонце плавило повітря. Хотілося лише холодної коли з льодом. Льоду не виявилося, але маленький холодильник біля каси був забитий металевими баночками з жаданим напоєм.

Дівчина навіть не помітила, як довго задумливо стояла з кошиком біля каси, поки її не перервала касирка:

— Пакет будете брати?

— Ні, дякую.

— Сто двадцять сім гривень.

Вона кивнула, простягаючи картку до термінала. Навіть у такій глушині працював термінал. Було приємно усвідомлювати, що цивілізація сягає навіть таких віддалених куточків.

Її вірний "Accord" 88-го року чекав під палючим сонцем. Дівчина подумки вибачилася перед машиною, пообіцявши нарешті знайти затінок.

Сівши на розпечене сидіння, вона завела двигун. До міста залишалося якихось сорок кілометрів. З думкою про душ і кондиціонер вона виїхала з парковки.

Дорогу обіймали високі дерева, гілки яких от-от мали зімкнутись над дорогою, ніби ховаючи від палючого солнця.

Це створювало приємну ілюзію прохолоди.

Вона впізнала знайомі місця й, не втримавшись, звернула на непримітну ґрунтову дорогу, яка вела до озера.

Ноги плуталися в траві, але, здавалося, вона цього не помічала. Тут уже давно ніхто не відпочивав, не співав пісень біля вогнища, не купався в прохолодній глибокій воді.

Колись вона проводила тут, здавалося, нескінченні дні — здавалося, що вони триватимуть вічно. Дитинство обірвалося раптово, й тепер такі прогулянки залишилися лише у спогадах.

Прямо на ходу вона почала скидати липкий одяг, дозволяючи шкірі вдихнути вечірню прохолоду. Зробивши кілька кроків, зупинилася на краю води, глибоко вдихнула — й із розгону пірнула.

Вода злегка обпекла холодом, але це відчуття було приємним і освіжаючим. Спочатку дно легко відчувалося під ногами — пісок м’яко приймав її кроки. Але раптом — глибина підступно зросла. Дівчина більше не могла торкнутися дна. Вода оточила її з усіх боків, хитаючи, мов у колисці. Серце стиснулося від несподіванки, але поступово страх змінився довірою до озера.

Вона розслабилася, дозволяючи собі повністю зануритися у прохолоду. Вода поглинула її думки, шум міста, тривоги і втому, залишивши тільки тишу.

Її ноги плавно рухались у воді, малюючи повільні кола. Це було давно забуте відчуття — адреналін, що змінювався абсолютним спокоєм.

Щось ніжно торкнулося її ноги. Вона здригнулася, не розуміючи, що це могло бути. Не встигла оговтатися, як у ту ж мить щось почало тягнути її вниз. Світло, що пробивалося крізь воду, поступово згасало, а з ним і її життя. Вона змусила себе глянути вниз, і те, що вона побачила, змусило її серце завмерти. На неї дивилися порожні, роз’їдені безоднею очі. Слизькі пальці міцно тримали її, хоч як вона не намагалася вирватися. Одним сильним рухом ноги вона вдарила істоту по обличчю — шматок щоки відлетів, оголивши кістки. Те, що залишилося від очей, не переставало вдивлятися в неї. Вона відвела погляд, не в змозі більше дивитися, й підняла очі вгору, спостерігаючи, як згасає світло.

Залишки повітря в легенях вона витратила на одне слово:

— Пробач.

Вона різко виринула з мильної води, кашляючи й не розуміючи, що відбувається. Покліпавши й змахнувши залишки піни і сліз, вона зрозуміла: все ще у ванні, де, здається, заснула.

Її плечі здригнулися. Вона тихо розплакалася, сховавши обличчя між колін. У голові раз за разом прокручувався той день. День, коли її брат пішов під воду. Вона пам'ятала, як схопила його за кінчики пальців, але сил не вистачило, і він вислизнув у темну глибину. Його тіло так і не знайшли. Вона не помітила, як у ванні перед нею з’явилося сіре тільце. Воно мовчки дивилося на неї порожніми очима. Востаннє. Перш ніж розсипатися в труху.

Вода залишилась прозорою, не виказуючи нічого. Вона навіть не здогадалась про прощання брата. Погляд упав на щиколотку. Там виднівся синець.

***

Щороку у світі тоне близько 235 тисяч людей. Це одна з провідних причин ненавмисної смерті — особливо серед молоді.

Багатьох потопельників ніколи не знаходять. Озера з їхніми глибинами приховують свої таємниці назавжди. За оцінками, десятки тисяч тіл щороку залишаються в темній воді, затягнуті мулом чи заростями водоростей.