Санаторій "Вода життя"

Це мав бути ідеальний відпочинок, брошурка наголошувала:

На території нашого санаторію «Вода життя», оповитого прекрасними краєвидами на гори й ліси, розміщено два ресторани, басейни, гарячі джерела під відкритим небом, шведські столи з місцевою колоритною кухнею — не залишать вас байдужими.

Я не люблю брати з собою багато речей, тому в цьому шикарному готелі почувалася чужорідною.

— Доброго дня. Бронювали?

— Так, одномісний номер на п’ять ночей.

— Зараз подивимось. Дайте, будь ласка, ваш паспорт.

Вона виглядала ідеально: манікюр, бездоганна укладка, гладка шкіра, навіть позолочений бейджик виказував: «Я тут — старший менеджер, і я багато чого бачила в цьому світі».

Вона привітно мені посміхнулася й подала картку-ключ.

— Якщо буде потреба — звертайтесь.

Я подякувала й пішла. Номер очікувано був так само ідеальним, хоч і здавався меншим, ніж на фото. Все стримано — у світло-коричневих тонах, з оздобленням дерева. Мій номер виходив на залізничну станцію: я зекономила на гарному краєвиді й тепер трохи шкодувала про це.

На столику лежала інформаційна карта з переліком спа-процедур — що входило у вартість проживання, а за що доведеться доплатити.

Грязьові ванни трохи відлякували, але я подивилася на свою старіючу шкіру. Чомусь жінку завжди в першу чергу видають руки й шия. Тяжко зітхнула, взяла купальник і пішла.

Відчуття було дивним: мене огортала багнюка — тепла, трохи слизька й неймовірно смердюча... м’яко кажучи, дуже жахливий запах. Ніби щось гниле й мокре оповило мене й не давало поворухнутися.

— Це лікувальна грязь, та ви не хвилюйтеся, — мовила працівниця. — До нас навіть зірки приїздять на процедури. До речі, ви вже пили нашу живу воду? Ми тільки нею тут і живемо — ніколи не хворіємо.

— Ще ні.

— Спробуйте. У вас усе зміниться.

— Ну добре, — я зітхнула. — Заплющити очі й дати теплу увійти у шкіру, так?

Процедура тягнулася, здавалося, вічність. Навколо мене лежали такі самі «дівчатка», укутані в шари багна — теплого, вогкого й слизького. Дехто не рухався.

І от нарешті з мене зняли той шар багнюки й повели до душу. Вода була трохи коричнювата і віддавала солодкуватим запахом.

— Не хвилюйтеся, це наша вода з джерел. Вона дуже корисна.

— Але чому вона коричнева?

— А то іржа.

Коли я повернулася до номера, мене зморив сон.

Прокинулася вже серед ночі — дуже хотілося їсти, але інформаційна карта наголошувала, що вечеря закінчується об одинадцятій.

Я порилася в рюкзаку, знайшла пачку вівсянки й батончик, зробила імпровізовану вечерю. Не такий перший вечір я собі уявляла.

Вода з-під крану була коричнювата, іншої не було, тому вівсянка мала дивний присмак.

Інші дні проходили чудово. Сніданки нагадували маленькі бенкети з круасанами, яйцями пашот, салатами та місцевими стравами — як-от банош із грибами. Єдине, що трохи дратувало — після кожного прийому їжі офіціанти розносили склянки лікувальної води. На смак вона була майже звичайна, але колір і запах… Вода була всюди — у джерелах, душі, навіть у кулерах.

Сьогодні останній день. З джерелами треба попрощатися. Я навіть трохи сумувала за цим приємним теплом, відкритим небом, природою й свіжим повітрям.

Я вже звертала до ванн, коли побачила двох чоловіків.

— Та не в цей — тут уже троє лежать.

— Та нормально, прикопаємо, накриємо камінням.

Я намагалася роздивитися, що вони тягнуть. І то був чоловік. Одне око в нього відкрилося — і він дивився просто на мене. Дивився, поки його не вкопали в чан із цілющою водою.

Мене знудило. Вони мене почули.

Як я опинилася в цій ситуації? Сиджу в одній із шафок у роздягальні, мене безперервно нудить, і я намагаюся сховатися, щоб не стати наступною. Вода. Джерела. Душ. П’ять днів мене маринували. Для чого?

Насвистування вже поруч. Чоловік відкриває шафку й бачить мене. Я кричу, не в змозі заспокоїтися:

— Ви вбивці! Ви їх усіх вбиваєте! Я не хочу помирати!

— Тшшш, заспокойся. Дивись.

У роздягальню заходить той самий чоловік. З ідеальною блідо-рожевою шкірою. Посміхається мені.

Вони мене не тримають. Я біжу, просто біжу — в номер. А вслід мені кричать:

— Куди ти біжиш? У тебе ще дві процедури! Нікуди ти не подінешся!

Я прокидаюся. Укутана в багнюку.

— Ви заснули. Таке часто буває. Скажіть, приємно лежати так укутаною в теплі, еге ж? Зараз подивлюсь у вашу картку... У вас ще одна процедура.

Вона посміхається. Посмішка — ідеальна. Як і я тепер. Як усі тут.

І вода. Вона тепер — частина мене.