Клуб рукоділля

Останнім часом ліфт двадцятиповерхівки ламався підозріло часто, однак Ясмін однаково ступила до тісної кабіни, адже хто в серпневу спеку при здоровому глузді гнатиме пішки на самий дах? Коли двері до під’їзду прочинилися, студентка кілька разів поспіль вдарила сяйливу кнопку, агресивно наказуючи дверцятам зсуватися хутчіше.

Останнє, чого хотілося, — їхати з осточортілими сусідами. Панянка простежила за дверима, приготувалася випустити напружене повітря, як раптом чоловічий кулак заїхав поміж металом, ліфт здригнувся, а двері перелякано розбіглися в боки. Блондинка відступила, вирячивши очиська.

— Добрий вечір! — чоловік розгублено зазирнув досередини. Цього лисого вона не знала, але зріст та розмах плечей змусив затиснути поміж пальців найгостріший ключ, щоб у разі чого поцілити прямо в око. — Можна?

— Мг, — Ясмін спробувала вичавити подобу усмішки. — Вісімнадцятий.

— Мені далі.

Дівчина знову клацнула на кнопку, і ліфт відгородився від звуків ззовні. Простір сколихнувся, і пасажири злетіли догори, прислухаючись до рипіння тросів. Ясмін позирала на то на електронні цифри, то на гіганта в потертій футболці та джинсах. Суконька вперше здалася занадто відвертою, а фігура — надміру округлою.

Ясмін не здогадувалася, як самий її страх розпалював тридцятирічного чолов’ягу. Скільки екстазу він отримував вивчаючи захищену позу, усвідомлюючи, що дівчина вигадувала наймоторніші розвитки подій. Куди битиме, як кричатиме...

Коли вони промчали сімнадцятий поверх, кабіна здригнулася, і світло згасло. Ясмін ахнула, з обличчя витягли геть всю фарбу, спустошивши полотно.

— От дідько! — обурився чоловік, а блондинка увімкнула ліхтарик на телефоні, ще одній потужній зброї.

— О б-боже! Застрягли? Треба подзвонити в ремонт!

— Я наберу.

Незнайомець зв’язався з працівницею, повідомивши про зупинку ліфта. Молода співрозмовниця по той бік телефона байдуже попросила зачекати кілька хвилин. Ясмін удавала, ніби шукала щось у смартфоні, виїдаючи себе зсередини. Тиша затягнулася, чоловік продовжував страхітливо нависати над нею, живився переляком і збуджувався відчуттям безвиході. Дівчині не стане місця навіть щоб замахнутися.

— Як вас звати? — поцікавився він.

— Ясмін.

— Едуард. І часто у вас ламається ліфт? — Кожне його слово здавалося дедалі хижішим, наче звір хотів розтягнути процес нападу.

— Мг.

Дівчина чимшвидше набрала брата, повідомивши де і з ким перебувала, відтак теревенила наступні п’ять хвилин, тримаючись за ниточку порятунку, а ще за дві, коли ліфт нарешті увімкнули, судомно зітхнула. Полегшення трохи не переросло в істерику, вузол у животі розв’язався.

— Оце так день...

— Мг. До побачення, — буркнула вона, вилетівши крізь прочинені двері. Слава небесам! Вона згадуватиме про цей випадок решту свого жит...

Через потужний удар в плечі Ясмін влетіла в стіну. Майже одразу її волосся стягнули на потилиці, а тоді кілька разів загатили черепом об цеглу.

***

Куля покотилася по блискучій доріжці для боулінгу.

— Ти ж знаєш, що наші замовники не терплять затримок. Чи валіза золота для тебе не достатня погроза? — огризнулася Ліліана, тряхнувши короткою стрижкою у стилі Рейчел Грін. — Сім, бляха! — гарикнула вона в бік трьох кегль з вузенькими шийками, що досі стояли незворушно. — І хіба я не просила бути обережнішим з черепом, придурку!?

Едуард здув крихти пилу, провівши долонею по гладенькій чоловічій туфлі. Ця робота могла позмагатися за звання найкращої в його кар’єрі.

— Подякуй, що її шкіра достатньо чиста, — гукнув він з-за робочого столу. Коли Едуард подушечками пальців погладив чужий епідерміс, власні волоски стали дибки.

— Її волосся не стане навіть на перуку, — фиркнула Ліліана, підхопивши чергову кулю. Зісканувала кеглі вдалині понурого підвалу, де навчилася збувати вільний час у власний спосіб.

Вона вклала два пальці до носа, а великий — до рота. Обрала найзручнішу стійку, а тоді пожбурнула голову Ясмін прямо до кегль.

— З того волосся можна зробити нитки. Пам’ятаєш? Дружина Дона любить біле на чорному тлі. За годину маємо віддати свіжі печінку й нирки.

— Мимо! Срака! Треба відтяти щелепу!

— Той збоченець знову попросив у мене рукавички.

— Та хоч стринги! Я хочу нарешті забратися звідси. Сплатимо борг і звалимо нахрін, — Ліліана взяла голову посинілого від синців хлопчини, з тіла якого колись зробила непоганий пояс, щоденник та кісткові талісмани.

— У Ясмін на грудях є татуювання, можемо знову оформити амулет. Знаю шаманів, яким таке до смаку. А з іншої грудини я зробив ось це, — він здійняв мішечок-гаманець, зшитий так, що сосок дивився прямо в небо.

— Ох, ти мене збуджуєш, котику, — іронічно підмітила Ліліана, хоча таки розчервонілася. — Шкода ту, яка стане твоєю дружиною.

— А казала, не любиш коли тебе жаліють.