Чорне озеро

Мій вбивця дивиться на мене і не може зрозуміти, чому я ще жива. Направду, цього не знаю і я.

Я добре пам’ятаю, як ти убив мене сімнадцять років тому на цьому березі. Вибив мені майже всі зуби шматком іржавої труби, пошматував живіт кухонним ножем, а тоді зґвалтував. Мабуть, якщо ти не бачив кров і нутрощі, у тебе не вставав. Я була ще живою, коли ти забивав мені очі та рот піском. Кажуть, є такі, які люблять дивитися жертві у вічі, насолоджуватися моментом, коли згасає її життя. Ти не наважився.

Ніхто не врятував мене тієї страшної ночі. Не буде спасіння і тобі. Повний місяць знову стане мовчазним свідком. А холодні води озера тихо поглинуть твій труп, як і колись моє розтерзане тіло.

— Впізнав? — промовляю стиха.

Мій голос інший, ніж був при житті. Голосові зв'язки мали б давним-давно зотліти, та щось темне та дуже сильне дає моєму мертвому тілу життя. Улюблена, колись блакитна сукня, зараз схожа на злиплу масу бруду, крові й водоростей. У нутрощах клубочаться хробаки, щоразу роздратовано сіпаються, коли я рухаюсь. Живіт розпоротий, з відкритих ран сочиться гній.

Твоє бліде обличчя перекошене від жаху. Не залишилось нічого від того хижого вищиру — тільки страх. Ти задкуєш, спотикаєшся, падаєш. Знову той самий берег озера. Вбивці завжди рано чи пізно повертаються на місце злочину.

 — Що за… — підхоплюєшся на ноги.

Вмить переношуся до тебе, хапаю за горло. Ти верещиш, як свиня. Вириваєшся, борсаєшся з усіх сил. Марно. Від мене нема рятунку.

Зазираю порожньою, виїденою рибами, чорнотою у твої вирячені очі. Повільно, з насолодою, засовую свої гнилі пальці тобі в рот. А тоді різко, з хрускотом, відриваю нижню щелепу. З горлянки, в перемішку з бульканням, виривається божевільний вереск. Кров гарячими струмками заливає твою білу сорочку, напоює пісок, зігріває мої холодні сірі руки.

Я теж кричала тоді, коли ти спотворював мені обличчя, ламав кістки черепа. Я благала тебе про милосердя, поки ти забивав мене до смерті, молила Бога, янголів та всіх святих. Але, схоже, що на мої голосіння відгукнувся лиш диявол.

Я відчуваю нелюдський голод. Моє прокляте нутро прагне поживи. Із зотлілих ясен прорізаються гострі ікла, і я жадібно впиваюся зубами в голову. Згризаю шкіру з обличчя, перемелюю її щелепами. Твій нестямний крик — моя солодка колискова.

Ти безпорадно захлинаєшся власною кров’ю, смикаєшся, незграбно намагаєшся відштовхнути мене. Але ти приречений. Твоє тіло — згусток болю та тваринного жаху. Попереду лише чиста агонія.

Останніми я висмоктую очі. Їх люблю найбільше — пружні, соковиті. Праве око лускає з вогким плюскотом. Тебе трясе в конвульсіях, хребет вигинається дугою. Ліве опирається трохи довше, але я видираю його разом із тонким нервовим хвостиком. З легень виривається передсмертний хрип. Ще мить — і твоя огидна, жалюгідна туша остаточно конає.

У своїх мертвих снах я робила це незчисленну кількість разів. Смакувала гарячу кров, розривала плоть, упивалася твоїми вересками. Ти завжди кричав. Щоразу різними голосами. Одні вимолювали милосердя, інші проклинали, треті задихалися від жаху, не встигнувши зронити жодного слова. Може, цього разу помста виявиться реальною? Може, я нарешті засну навічно без цього ненаситного голоду, що гризе моє прогниле єство?

Озеро кличе мене назад. Вода тут ніколи не буває прозорою, навіть місяць не відбивається в ній. Чорна, мов мазут, вона жадібно поглинає світло та людські душі, тримає в собі спогади про страшні гріхи.

Темрява огортає мій розум, думки тануть, спогади змиваються. Я знову занурююсь в забуття, повертаюся додому в глибокі, темні води…

На території заповідника “Чорне Озеро” пропав безвісти молодий студент. Це місце має лиху славу: у 2008 році 21-річна Марія Мельник не повернулася додому після відпочинку біля водойми. Дівчина, вірогідно, стала жертвою серійного вбивці, відомого як "Різник", який діяв у цих лісах наприкінці 2000-х. З того часу тут зникло ще 19 людей — усі чоловіки, переважно молоді.

Багаторічні пошуки в найближчих лісах та прочісування дна озера не дали жодних результатів. Ні тіла дівчини, ні 19 інших жертв так і не знайшли. Слідство досі триває.