Трясовина

Макс одразу не втямив, як опинився в цьому районі.

В літній, п'ятничний вечір з колегами завалився в бар. Потім, вже добре піддаті, вони викликали таксі. В машині заснув. Водій розбурхав і попросив вийти. Через кілька хвилин, подихавши свіжи повітрям, допетрав, що його дім в іншому кінці міста. Видно зп’яну переплутав таксі.

На безлюдній нічній вулиці з одного боку височіли будинки, з іншого — розкинувся великий парк. Між деревами Макс розгледів неонове зображенням пивного кухля та вивіску “Трясовина”.

Ноги самі понесли до пабу — дерев’яної будівлі, в стилі старовинної таверни. На дверях — вирізьблено напис завивестим шрифтом. Макс ледь розібрав перше слово: чи “зайти”, чи “заходьте”. Далі не став читати і увійшов.

Вдихнув апетитний аромат закусок. Немов пірнув у веселий гомін голосів та живої музики. На сцені, в кутку, грала на піаніно симпатична жінка у вечірній сукні.

Всі столики зайняті різношерстним людом. Біля барної стійки було вільно. Високий бармен наповнював кухлі, які розносила молоденька офіціантка.

Макс сів на барний стілець та замовив пива.

— Вітаю в Трясовині, — всміхнувся бармен, ставлячи перед ним повний кухоль.

— Зачотний у вас заклад! — відповів хмільним голосом Макс.

Зробив кілька ковтків, дивлячись на піаністку, і сказав бармену:

— Я по молодості на гітарі лабав, — тяжко зітхнув, — прикиньте, навіть був солістом власної рок банди.

— Круто, а зараз що? — поцікавився бармен.

Макс залпом осушив келих і відповів:

— Та-а-а! — махнув рукою. — Гурт не розкрутився, заліз в борги, мріяв про велику сцену, та поняв, що не прорвусь і зав'язав. Подався в торгівельний бізнес. Гадав, роздам борги, зароблю бабла і почну заново. — Сумно глянув в порожній кухоль. — Але загруз в роботі, купив житло, одружився. Все відкладав музику на потім, а далі діти. І от мені вже за сорок і я п’ятницями тиняюсь по барам.

— До речі, — бармен долив йому пива. — Завтра, точніше вже сьогодні, тут гратиме кавер рок-гурт. Вечір суботи буде гарячим.

Він ще не закінчив говорити, як Макс почув гучне: бом-бом і вгледів на стіні старовинний годинник з маятником. Стрілки показували рівно північ.

В цей момент поряд сів чоловік та поклав картуз на барну стійку. Макс перевів погляд з картуза на його власника і ледь не гепнувся зі стільця. У того, замість голови, стирчав обрубок шиї, з якої звисала клапті гнилої шкіри. Зсередини визирали обгризені кінці хребта, чорні від засохлої крові. З розпоротих вен капала густа, смоляна рідина.

– Шо за…— Макс зблід, зіниці розширилися.

У залі ще гули голоси і звучало піаніно. Та коли годинник вдарив востаннє, усе змінилося.

Відвідувачі, які мить тому були людьми — стали іншими. Найближчий до Макса, гладкий чолов’яга, глядів порожніми очницями, нижня щелепа звисала на шматку м’яза. Поруч — жінка в червоній сукні. В неї, з діри на животі, вивалювалися кишки.

Усі сиділи, пили, рухались, як і раніше. Їхні бліді, як розмоклий папір, обличчя порослі пліснявою. В багатьох не вистачало кінцівок чи інших частин тіла, шкіра вкрита сіткою гнійних тріщин.

Знову зазвучала мелодія.

— Якого..! — Макс озирнувся, серце завмерло.

Тіло піаністки згорбилося, тонкі покручені пальці ковзали клавішами, крізь прозору шкіру проступали кістки, обличчя вкрилося бородавками, з рота визирали жовті, криві ікла. Вона зиркнула на нього червоними очима.

— Чим ти мене напоїв?! — кинувся, з істеричним криком, до бармена. — Сучий…! — слова застрягли в горлі.

Бармен всміхнувся, оголивши гострі ікла. Його шкіра потемніла, очі зробилися вугільно-чорними, на лобі проросли довгі кістяні роги.

— Макс, — голос демона хрипкий та глухий, — саме час для твоєї втраченої мрії. —Гукнув голосніше. — А зараз, мертві п’ють без плати!

Залом рознісся радісний гул. Запах кухні змінив сморід мертвої плоті.

Макс зірвався з місця і вибіг назовні. Його зустріла тиха темрява ночі з вогким запахом тління та сірководню. Біг наосліп, не розбираючи дороги. Ступні застрягали в багнюці, якої тут не повинно бути. Через кілька кроків провалився по пояс в болото. Став борсатися, але трясовина сильніше тягнула вниз. Він завмер і побачив навпроти себе очі звіра, які світилися в темряві. Алігатор роззявив пащу. Різкий біль відключив свідомість.

Макс розплющив очі і підвівся. Тіло його стало холодним, шкіра — сірою. Одяг — в засохлій багнюці. Частина тулуба пошматована. Кров вже не текла. Серце мовчало.

Він розгледів знайомі двері. На порозі лежала його стара гітара. В світлі неонової вивіски прочитав напис: «Зайдеш сюди – застрягнеш назавжди!»